Здатність волосся швидко рости в уявленнях давніх людей зближувала його з рослинністю, через що люди вважали себе частиною рослинного світу.
З розвитком людства, вигляд волосся та ставлення до нього вказували на приналежність до дикого світу природи чи культурного світу людини. Не випадково більшість міфологічних істот (чорт, водяник, дідько, лісовик, мавка) мають довге, розкуйовджене волосся, густий волосяний покров по тілу, що символізує їх приналежність до потойбічного світу. Водночас людське волосся охайно зачесане та підстрижене — ознака цивілізованого суспільства.
Волосся часто ставало засобом магічного впливу. Щоб застерегтись від причарування, заборонялось користуватися чужим гребінцем і позичати свій. Волосся, що випало, не можна було викидати на вулицю, щоб його не розніс вітер і не боліла голова.
Розповсюдженими були дівочі ворожіння із використанням гребінця. У ніч під Новий рік чи під Різдво потрібно було покласти гребінець під подушку, вважалось, що суджений уві сні прийде косу чесати. Також вірили, що як покласти гребінець на горище, то за кольором волосини на ньому можна буде визначити, якої «масті» зустрінеться чоловік. Дівчата ходили опівночі до хліва й у темряві торкались рукою до худоби: якщо натрапляли на шерсть, вірили, що зустрінеться чоловік багатий, якщо на роги чи зуби — бідний.
Ідеальною жіночою зачіскою, за народними уявленнями, була «голівка гладка» — акуратно зачесана голова із волоссям, заплетеним в одну чи дві коси. У волосся вплітали кольорові стрічки (бинди, уплітки), на свято дівчата одягали віночки, пов’язували голову широкою стрічкою. У Карпатах прикрашали волосся пір’ям.
Статус заміжньої жінки зобов’язував її тримати волосся покритим. Приховане головним убором волосся жінки свідчило, що вона заміжня. Неприпустимою була її поява на людях простоволосою, «голомозою». У Середньовіччі існувала навіть лайка — «баба-простоволоска», що позначала аномальну, неадекватну поведінку жінок. З розпущеним волоссям, за народними уявленнями, ходили лише відьми і чаклунки, та й то уночі.
До чоловіків, які рано лисіли, у традиційній культурі ставились дещо негативно, підозрюючи їх у зв’язках із нечистою силою.
Значення лисини пов’язане з сезонною циклічністю природи. Так само, як на зиму рослинність зникає з землі, з віком рідшає волосся на голові людини, а то й зникає зовсім.
Неплідна, кам’яниста земля — це «гола» земля. Уявлення про Лису гору, як місцевість, де збирається нечиста сила, присутні у фольклорі багатьох європейських народів. Лиса гора позбавлена енергій життя, плідності, тому тут може перебувати тільки «нечисть»: відьми, чорти, волосся у яких росте не так і не там, де у людей. Народна лайка «дідько лисий» вживається для негативного означення незрозумілого, невідомого. Насправді, за народними оповіданнями, дідько — кудлатий, із густим волоссям на обличчі.
Микола Рачков, "Українка". др. пол. XIX ст.