Цій традиції у Волинських селах більше 100 років. І досі про неї нагадують старезні дерев'яні хрести біля хат, або спеціально зведені при дорозі біля храмів бетонні, і як правило, пофарбовані у синій колір. Так раніше люди вшановували своїх рідних, які з тих чи інших причин померли далеко від дому та залишилось невідомим їхнє місце поховання.
100 років тому Волинські села потерпали від наслідків Першої Світової війни, коли російські війська проводили примусову евакуацію місцевого населення на далекий схід або Сибір. Те саме потім відбувалось і в Другу Світову і в часи боротьби червоної армії проти УПА.
Ця традиція має назву кенотафія - це надгробки з хрестами без фізичних могил. Люди в селах так робили, аби мати місце, яке можна було б провідати під час Проводів у поминальні дні і хоч якось емоційно зблизитись зниклими у невідомості рідними. На таких надгробках писали прізвище, ім'я, рік народження та рік смерті, та вказували місце смерті, якщо воно було відомо. Або просто - "помер у росії"
Іноді на таких надгробках позначали цілі списки колись великих родин, які гинули у холодних товарних вагонах під час багатотижневих переїздах. Скільки таких російських вагонів вивезли українців і кримських татар з їхніх обжитих земель впродовж десятиліть окупації важко уявити.
Але найстрашніше те, що ця історія знову повторюється в сучасному технологічному ХХІ столітті. Світ змінюється, не змінюється лише росія та її методи доводити свою нікому не потрібну "велич".
