Досить часто мені буває надзвичайно складно виставляти оцінки чи складати якісь рейтинги людей, подій, місць чи страв. Напевно, основна причина труднощів - це "різні одиниці вимірювання". Навіть якщо перечитати вступний абзац до 12-го щотижневого челенджу 
Я проїхав на велосипеді Арабатську Стрілку і бігав по Кінбурзькій косі, під час автоподорожі замками Закарпаття пробував вино в різних містечках і селах, завершення туристичного походу Чорногорою чи після спуску з Близниці святкували ципою і мінеральною водою в Квасах. Пробував запаяну Львівську каву і банош в Чернівцях, вигрівався на Трухановому острові і охолоджувався хвилями Світязя. І ще багато-багато надзвичайно прекрасних місць, популярних і маловідомих, які я дуже люблю, і буду завжди вдячний за можливості відвідати їх.
Але я не можу виділити щось особливе одне, навіть пару-трійку якщо і назву, то здаватиметься, що своєю увагою обділив інших. Ці міста і місця дуже різні, і я не знаю методу для їх порівняння 🤷 Але, дещо в моїй голові і в моєму серці, відгукується значно частіше. Хоча, це не стільки конкретна географічна локація в межах нашої країни, скільки місце з далекого дитинства...
5-та година ранку. Короткої літньої ночі тобі вдалося поспати лише кілька годин. За пізні розмови під чистим зоряним небом з друзями ти маєш щось заплатити - сон. Ти вже кілька кілометрів на ногах, але з дитячої голови ніяк не вивітрюються залишки сну. Думками ти все ще у вчорашніх розмовах, а серцем вже у завтрашніх мріях. Ти зовсім відсутній в "тут і зараз", power of now для тебе не існує, а вся ця подорож все більше і більше нагадує покарання. Хоча твоя подорож і має мету, має ціль і завдання, але це все не твоє, воно нав'язане ззовні, воно має хештег "треба". В такій ситуації кілька наступних годин обіцяють бути справжнісінькою мукою.
Перший етап подорожі завершено - ми дісталися соснового лісу. З завданням (з розумінням завдання) проблем також ніяких - назбирати грибів. Хтось обожнює тихе полювання, комусь просто подобається це робити, але в мене, на той момент, з походами за грибами було більше негативних ніж позитивних асоціацій. Одна з причин, як я вже згадував раніше, це ранній підйом і недостатність сну. От в такому напівкоматозному стані і проводив я основну частину походу за грибами. Рутина, механічні дії, відсутність будь-якого інтересу - це був нормальний стан, аж поки...
От саме цей момент, це "місце", напевно і є #uamyfavplaces! Розправляючи спину, піднімаючи голову, я зустрічаю його - перше ранкове сонце! Я до кінця не розумію чому така "проста картинка", в такі далеко не найприємніші моменти мого стану відіграла настільки колосальне значення. Але я в буквальному сенсі завіс: обличчям ловлю перші сонячні промені поверх невеличкого пагорбу, "по дорозі" до сонця очі чіпляються за крапельки роси на радіальній павутині поміж гілляк сосни, а свідомість п'янить запах хвої з ледь помітним ранковим туманом. ВІЧНІСТЬ! Здавалося, що це може тривати вічність! Ти забуваєш про гриби, ти забуваєш про навколишній світ, ти забуваєш про все! POWER OF NOW!!! Ти смакуєш кожну мить цього стану! І тільки "безжальне" сонце піднімається надто швидко, і своєю сліпучою силою змушує тебе кліпнути, і цим самим перервати такий незвичайно приємний зв'язок.
Звичайно, після того в моєму житті були ще сотні чи може й тисячі світанків в різних місцях і в різному стані. Були чарівні і прекрасні, але і зустрічались (чи може я сам їх робив такими?) звичайні і буденні. Але їхня потужної сили краса не може витіснити чи замінити оцей далекий-далекий спогад...
P.S. Віднедавна зі світанком в мене з'явилась ще одна стійка асоціація. Якщо не знаєте звідки наступні слова, то можете послухати ось тут:
Ще на останок побачив світанок, сонячний промінь і краплю роси...