О 5 ранку прокинулася від вибухів...☹️ Темно. Незрозуміло. Невже таки війна і наш Київ бомблять? В це неможливо було повірити... але вибухи продовжувались.
Пошук інформації, що і де відбувається, успіху не приніс. Аж поки не вмикнула телевізор, де отримала повне підтвердження своїх самих страшних здогадок.
Найгірше для нас те, що небезпека потрапити під вибухи загрожувала не тільки нам, але нашим дітям і внукам, які живуть не з нами.
Весь день на зв'язку з ними. Поради, заклеювання шибок у вікнах, збирання тривожної валізи, заспокоюючі слова підтримки,...а в душі - майже розпач: невже це сталося?
Обстріли повторилися біля 12-ї години дня. Помітила, що насправді я ці звуки чекаю щохвилини... Будь-який гучний звук на вулиці заставляє насторожитися і готуватися бігти в укриття. Валер'янка і корвалол майже не допомагають, нерви на грані вибуху...😰
Не знаю, як ми переживемо ніч. Агресор продовжує наступ.
Несправедливо. Неймовірно жорстоко для 21 століття. Віримо у нашу армію та підтримку партнерів. І в те, що дітей ця війна не зачепить.