Перетримка собак для мене - не така вже й проста справа. Адже з часом і песики, і я звикаємо одне до одного. Все важче уявити, як їм буде в новому, своєму домі. Чи зрозуміють нові господарі їх звички, пріорітети та психологію? Чи зможуть знайти спільну собачу мову? Адже у нас всіх глибоко засіли зовсім не собачі принципи спілкування із цими прекрасними тваринами. Ми чомусь думаємо, що песикам властиві точно такі ж манери, як і людям. Що вони володіють почуттями, наприклад ревнощами. Що їх потрібно тільки жаліти і 'сюсюкатись', бо таке миле створіння. Насправді собаки так само різні, як і люди. В кожного свій характер. А головне - у них існує СВІЙ метод спілкування. І найлегше оволодіти 'мовою тіла' собак, щоб вони вас розуміли і сприймали як свого вожака у будь-якій ситуації. От коли такий момент настане, тільки тоді можна починати 'вмикати' розмову. Людську. А до того говорити щось нашою мовою - без толку. Собака почує тільки інтонацію, але не зрозуміє нічого. Уявіть, що ви не знаєте англійської мови. Ну пару слів там є знайомих, але розмову ви не розумієте. Точно так само собака. Вона не розуміє розмов. Краще мовчати. Але керувати собакою ЇЇ мовою, мовою тіла.
В мене не вистачає часу розвинути здібності моїх підопічних. А вони ж ще цуценята, саме те, що вимагає повноцінного виховання. І мені дуже шкода Боночку. Бо звикає до мене, до цього тимчасового дому... Реклама на її прилаштування йде у всіх можливих виданнях, а люди не спішать приїздити знайомитись... Шкода. Якби у мене не було собаки, я би саме таку двірняжку і взяла. Бо вона має набагато більше сміливості та перспектив, ніж будь-яка породиста. Я точно знаю. Все життя тримала тільки 'з родоводом'. І що воно дало? Папірців купа в архівах. І все.
Тільки спогади. 💔
