Сьогодні для кожного українця особливий день. День жахливих спогадів про те, як 4 роки тому росія віроломно вторглася в Україну. Без причин. Без попереджень. Навпаки, - вони по всіх ЗМІ заспокоювали нас, що всі розмови про їх наміри піти через наші кордони і "взяти Київ за три дні" - брехня.
Ціну цієї "брехні" тепер знає весь світ. Замість "Києва за три дні" вони чотири роки намагаються знищити Україну та українців. Та при всіх їхніх зусиллях, при вербуванні цілих держав на підтримку їхньої агресії, при їх величині та невичерпних резервах безумців, які йдуть гарматним м'ясом "за расєю", - ми стоїмо. І не тільки стоїмо, а часом і посуваємо ворога до його дому. Міцніє наш ВПК, тепер хоч і важко без підтримки сильних світу цього, та ми і самі вже можемо дати відсіч агресору.
Важко тільки усвідомлювати, що тисячі родин втратили рідних. Тисячі - переїхали "тимчасово" по програмі захисту, але залишаться там назавжди. І тисячі родин, у яких дім залишився тільки у спогадах...
Важка дата. Та вона - це наше життя. Як є нашим і 2014 рік, коли вона почалася. Стояли, стоїмо і будемо стояти на своїй, Богом данній землі. До Перемоги. До падіння імперії зла.
А наша сила - в наших традиціях. Недарма улюбленою піснею маємо "Ой, у лузі червона калина похилилася". Нас калина наповнює якоюсь невідомою силою завжди, коли важко. Так само, як вона годує в морози птахів, рятуючи їх від смерті. І хоча повесні схожими на кров під калиною ми можемо побачити червоні плями шкірок з її ягід, які їли пташечки,- калина щовесни цвістиме. І принесе щороку нові й нові ягідки. Щоб не зупинялось життя. Щоби всі були міцними!
