Ох і гора снігу була у нас останній місяць зими на клумбі! Бо саме ця клумба розміщена попід плотом, а вздовж нього - виїзд із двору. І для того, щоб ми могли проїхати автівкою до воріт, потрібно було розчищати щоразу після снігопаду цілі кучугури. І весь цей сніг ліг попід паркан, просто на кущі та квіти.
І от сьогодні більша частина снігів вже розтанула. Але наші гори на клумбі так і стоять. Лиш верхівки вкритих на зиму гортензій визирають мішечками з-під брудного вже снігу. І ковила, моя улюблена трава, суха-суха, визирнула однобоко.
Буквально за пів-дня на сонечку сніг ще більше подівся. Не витримала, - вирішила ковилу звільнити від нього. Щоб подивитися, чи не підмерзла травичка, чи подає ознаки росту. Бо дуже хочеться розмножити цей кущик і висадити побільше у дворі, в різних місцях. Дуже люблю ковилу за її ніжні рухи від кожного подиху вітру. І великі шовкові хвилі цієї трави, коли буря. Сидиш за кавою влітку, щоб перепочити від роботи на грядках і охолонути від спеки, а поряд ніжно хилиться до землі твій кущик ковили. А ти пригадуєш, як він приїхав до тебе в посилці, від дочки з далекої французької Бретані... Згадаєш і свою поїздку у Францію до внуків, і чарівну країну над океаном, що вразила тебе на все життя своєю незвичайною красою та прекрасними людьми...
Ну то таке.
Головне - ковила моя скоро прокинеться, і почне тішити нас своїми шовковими розливами. Отже, - весні бути!
