Коли бачу цифру, скільки днів триває війна з росією, завжди думаю тільки одне. Цей лічильник часу обов'язково зупиниться. Хотілося б, щоб пошвидше. Але - не ціною життів наших найкращих хлопців та дівчат.
І про себе також щоразу відмічаю ці дати: чи не втратила я жодного дня? Чи не прожила якийсь із них, як проспала? Користь хоч для однієї людини була, чи проспала все на світі?
Таке критичне відношення до свого життя особисто мені дуже допомагає саме тепер. Переживши окупацію, переживаючи знову і знову втрату друзів, знайомих, що гинуть на фронті, я не можу здаватися. Бо наше відносно мирне життя в тилу забезпечують воїни. Як вони це роблять, не дуже важко уявити. Це тобі розкаже і брат, і племінник, і сусід. Бо на сьогодні, я так думаю, немає в Україні жодної людини, в кого би не було когось на фронті. На жаль.
Так, втрати також вже торкнулися багатьох українців. І сьогодні, в День пам'яті Захисників України, ми з біллю згадуємо про кожного з них. Із вдячністю за наше отут життя. За змогу мати можливість посіяти грядку і зібрати врожай. За те, що є щастя відчути красу сходу та заходу сонця. Разом із своїми улюбленцями пройтися ранковим лугом, де горизонти вкриті туманом. Прогулятися вечірнім прохолодним лісом, надихавшись соснового повітря після денної спеки. Врешті решт, навіть втративши роботу ще на початку війни, ми у змозі забезпечити себе хоча б якимись продуктами харчування із власної ділянки. Решту все - буде згодом. Бо війна закінчиться. І ми знову зможемо жити, працювати, творити і відпочивати. Так, як ми любимо.
Дякую кожному, хто став на захист нашої рідної землі. Вічна пам'ять та слава всім, хто загинув за Україну.
Слава Україні! 🇺🇦
