Чергова поїздка на амбулаторне лікування була екстремально ризикованою. Бо ранок почався не із будильника. Сирени сповіщали про повітряну тривогу. А відповідні канали - про запуск балістичних чи якихось там ще ракет із території 'братньої' росії. І що ці ракети, змінюючи курс, таки летять на Київ.
Чай пився в коридорі квартири, в одязі та взутті, під звуки вибухів.
До сховища ми просто не встигли навіть вийти.
Але, слава Господу, нас не зачепило на цей раз (ці слова пише ярий атеїст 🤔). І коли трішечки стихло, ми вирішили не втрачати дорогоцінного часу та все ж таки ризикнути бігти два кілометри до метро пішки, а там вже їхати у лікарню, безпечним видом транспорту.
Вже коли ми були в метро, то почали надходити повідомлення про наслідки ракетного терору і в Києві, і в Харкові... Я відмовляюся розуміти росіян і їх царя ірода путіна. Чого вони добиваються? Зруйнувати ще пару будівель та вбити і поранити мирних жителів? Знищити ще кілька кінологічних чи спортивних об'єктів, дитсадків, шкіл, лікарень? Це вони створюють таку страшенну загрозу величезній 'наддержаві' із хворим на манію величі + манію переслідування вождем і його прихвостнями?
Та наш народ нічим не залякаєш! Варто зайти під час тривоги на будь-яку станцію метро і на свої очі побачити той активний і разом із тим спокійний натовп, що перечікує небезпеку тут, у підземці. Мені страшенно кортіло фотографувати цих людей разом із їхніми дітками, котиками та собачками. Та - не можна. І незручно, і часу немає.
Кожен просто займався своєю справою: діти гралися на розстелених карематах, собачки розглядали перехожих чи прогулювалися 'живим коридором' із людей. Найбільше запам'ятався кіт. Великий смугастий красень сидів на руках у своєї господині. І вона теж сиділа, на карематі на підлозі. А навкруг них безкінечним потоком проходили пасажири метрополітену, які їхали кудись у своїх справах. І цей котик вів себе як коментатор футбольного матчу: спостерігав за монотонним рухом безкінечного потоку чужих запахів, тільки не коментував. Бо не вміє розмовляти. А хазяйка просто його гладила.
Нічого особливого, скажете? Та ну. У мене трійко котів. Якби я хоч когось отак на дві-три години посадила б собі на ноги в такому метро, - вже давно втекли б світ за очі від переляку!😁 А цей мудрий кіт - наче символ незламності та впевненості у перемозі добра над злом, яка присутня в кожній хвилині життя українця під час війни.
А вже вдома, гортаючи стрічку новин, побачила ось це жахливе відео. Так, тут - про харківських песиків. Вони сьогодні потрапили під ракетний обстріл і постраждали. З ними постраждали і мирні люди.
За недопуск росіянських спортсменів до міжнародних змагань говориться багато. Я би додала до таких вимог ще й заборону участі росії та білорусі в міжнародних кінологічних організаціях та виставках. Бо так само, як росія вбиває спортсменів, вона вбиває кінологів і їх собак. Так само, як росія руйнує спортивні споруди, вона знищує цілі розплідники українських заводчиків. Не може вбивця представляти свої досягнення на якихось міжнародних змаганнях, бо він нечесно грає. Його ціль - знищити свого майбутнього конкурента, щоб не мати сильного суперника і перемогти. Такі медалі - политі кров'ю. Світе, почуй нарешті це і зрозумій!
Немає прощення вбивцям.
Бережіть себе і свою країну, ми обов'язково вистоїмо! ✌️
