Росли разом в одні і ті ж 70-ті. Ходили в одну і ту ж школу, бо вона у нас була в ті часи одна. Батьки наші - рідні брати, які працювали все життя в одній організації, вічно сперечалися при зустрічах у свята чи просто так, і померли в один день. А ми з сестрою якось ніколи не мали нічого спільного. І не спілкувалися.
Але коли стали зовсім дорослими, сестра - лікарем, я - більш домогосподаркою ніж підприємцем, то доля звела нас.
Мою маму раптом розбиває обширний інфаркт. Я - далеко, а сестра - тут, в маминому містечку. Приймає її у лікарні і рятує. А я вже потім приїжджаю і бачу маму в реанімації. Я тоді навіть нагодувати її не вміла, таку слабку... Та надійні руки сестри навчили всьому, що було необхідно для догляду за мамою. І от вона вже 11-й рік ходить своїми ногами і все може робити самостійно. А сестра - завжди готова підказати, оглянути, бути супроводом при обстеженні в поліклініці, та й просто спитати "як ви?".
Після нашого переїзду ми стали спілкуватися частіше. І не тільки з приводу лікування чи реабілітації. Виявилось, що сестра обожнює квіти. Не просто так, букет. А розводити їх. У неї біля дому такі величезні квітники, що я здивована, коли вона має час їх так гарно доглядати.
Минулої осені сестра дала мені багато цибулин тюльпанів. Вони зараз цвітуть, хоча ще і не всі. І настільки радують душу після холодної зими та морозного квітня, що неможливо не подякувати сестрі. А вона бере та й каже: "Приходь, я маю ще тобі щось дати".
Прийшла.
Маю тепер ромашки садові двох сортів, суккуленти, молодила і якийсь мох, ще щось - не пам'ятаю назви... І квітучі шиловидні флокси. Я вперше їх побачила наяву, вірніше, узнала їх назву.
Всім гарних родичів і квітучих осель!
