Традиційні щоденні прогулянки старим сосновим лісом стали такими звичними, що уявити себе без цього вже важко. Головне, що я можу знову це робити, після довгого лікування та операції з онкології. Так, поки що ми ходимо разом із коханим. Собачок-то двоє, і мені не варто ризикувати водити їх самостійно. Потрібно ще набратися більше сил та здоров'я.
Спочатку я ледве могла пройти найкоротшу дистанцію. Без повідців у руках. Навпаки: чоловік і за песиками приглядав, і мене тримав за руку, коли потрібно. Думалось тоді, що ще дуже довго прийдеться бути 'підопічною', а не повноцінним компаньоном. Але ось пішов другий місяць після виписки з лікарні, і мені вже довіряють вести одного із песиків самостійно! Причому можу справитися хоч із меншою, але неслухняною Боночкою, хоч із великим важким Хенком, але він більш слухняний.
І тепер життя увійшло в певний стабільний ритм. І що цікаво, - коханий теж звик до лісових прогулянок. Його навіть погана погода не лякає, що у колишньому житті було нонсенсом. Мене не хотів відпускати, не те що сам іти.
І я знаю, чому.
Не закохатися у старий ліс неможливо.
Тут життя вирує повним ходом, не дивлячись на оманливу тишу та спокій. Свідками цьому є наші собачки: вони вічно когось знайдуть і починають на нього полювати. Це може бути навіть маленька пташка. А може бути заєць, білка, навіть олень чи лось. Так, живуть вони у нас у лісі!
І ще. Те, чого не може передати жодна світлина.
Аромат лісу.
Цей неймовірний запах підкорює твою душу із самого першого кроку попід старезними могутніми деревами. Із першого подиху твої легені наповнює якась магічна сила, ще й мимоходом ти починаєш робити глибокі вдихи і повільні видихи. Наче все життя займався йогою. 😁 Так, це неймовірно, але аромат хвойного літнього лісу керує тобою одразу, як тільки ти його відчув.
Зараз, коли все навколо цвіте, ці запахи особливо чудові. Йдеш собі стежиною, і раптом раз! - щось дуже сильно пахне. Підняв голову - а над тобою розкішними гронами цвіте акація, що має солодкий аромат.
Йдеш далі, а там вже якісь сині квіточки заполонили своїм чарівним нектаром все навколо. І трудяги-бджілки летять на той цвіт, як зачаровані.
Зачарована і я. Особливо коли трапляється на шляху лікарська рослина. Хоч і не любитель я збирати та сушити цю корисну сировину, та для себе завжди прихоплю пару стебелець звіробою, ромашки чи м'яти.
Ось вже і липа цвіте. Правда, у лісі її не зустрічала. А треба би пару жменьок насушити: дуже люблю взимку додати до чаю запашну квіточку липи.
Треба змінити маршрут і знайти липу.
Чим і займуся найближчими днями.😉
