Є багато забобонів, які змалку западають у твою душу. І ти потім не думаючи навіть, сплюнеш тричі через ліве плече, коли дорогу перед тобою перейде чорна кішка. Або триматимеш дулю в кишені, проїжджаючи черговий пост поліції на трасі. Просто тому, що воно в тобі сидить, оте забобонне, рідне. 😁
Щось схоже переслідувало мене сьогодні весь день. Зовсім не 'рідне забобонне', та аналогія та ж сама.
Після знайдених вчора грибів у лісі неможливо було стримати себе і не запланувати піти пошукати їх за озером у молодому сосняку. Як тільки кукурікнув мій півень на світанку, мене наче вітром здуло з теплого ліжка. Хотілося якомога раніше впоратися із малими цуциками, та бігти із старшими на прогулянку. Заодно і грибочки пошукати на іншому місці.
Холодно, мерзнуть руки. Сховати в кишені не можу, - тримаю собак на повідках. Рукавички ще не діставала, а йти до шафи - розбудити маму. Ні, не піду. Нічого не станеться, ще ж не зима. Та й собак на пустирі відпущу, тоді й зігрію руки в кишенях.
Так і йдемо ми, передчуваючи кожен свою радість: песики - свободу побігати на природі, я - радість від збору красивенних молодих маслюків. Навколо нас - густий туман, наче в казці про їжачка. І сонце, яке через цю пелену навіть не засвічує об'єктив камери.
І раптом крізь туман я бачу, як неподалік від нас, попереду, йде людина. З корзиною. В чоботях. ГРИБНИК!!!
Все. Наші маслюки почекають. Я не можу відпустити собак, коли у підліску будуть ходити люди. А із повідками в руках багато не назбираєш...
Повертаємося додому. Годую всіх, снідаю. Але ж не виходить з голови оте шалене бажання - перевірити, чи є гриби за озером! І я таки беру торбу і йду. Навіть про велосипед забула - пішки. Сама.
І що ви думаєте, не було і далі тієї 'Чорної Кішки'? - БУЛО АЖ СІМ!!! Яких таких 'сім', спитаєте? СІМ ГРИБНИКІВ я зустріла, поки дійшла до своєї соснини. Всі вони вже поверталися додому.
Як думаєте, варто було сплюнути тричі через ліве плече? Ні. Гриби з їх корзин на свої корені не повернулися б. 😂
Тому я просто пішла... Щоб побачити викошені, наче косою, маслюки. 🙃
Але свої все одно знайшла. Завтра замариную, дві баночки вийшло. І тепер ніколи більше не повертатимусь із запланованого походу на півдорозі. Навіть якщо гриби буду збирати ногами, бо руки собак триматимуть. 🤣
