Подорожі узбережжям Атлантичного океану продовжуються. Ми відвідали ще один пляж і маяк, цього разу просто прогулюючись по кам'яному пісочку. Я так назвала те, чим вкрито весь пляж. Поміж скель ось такі дрібнюсінькі камінчики:
Тут також ми не зустріли людей, які би купалися чи засмагали. Хоча й погода стала прохолоднішою, не кожному в задоволення мерзнути ще й на землі після холодної води океану.
Особливістю цього пляжу є древній маяк Понтусваль. Як нам стало відомо із описів, його вперше запалили 15 вересня 1869 року. Колись саме в цих місцях траплялося багато корабельних трощ. Мабуть через те, що між маяком острова Іль-В'єрж та маяком острова Іль-де-Батц не було зв'язку. А скелясте узбережжя не давало шансів врятуватися кораблям, які губилися тут. Тому й побудували ще один маяк між ними, ним і був Понтусваль.
Якщо покликанням маяків була понад усе безпека на морі, деякі, як-от Понтусваль, служили базою для німецької армії під час Другої світової війни. В саду досі можна побачити залишки їхнього зрубу.
Маяк Понтусваль є одним із 14 маяків Фіністеру, класифікованих як історичні пам'ятки. Він класифікується як будинок-маяк: будинок і маяк — одна будівля.
Висота маяка становить 18 метрів, а дальність польоту променя світла — 10 миль (18 кілометрів). Спалахує затемнююча лампа 3 рази кожні 12 секунд. У 2003 році маяк було автоматизовано. До цього тут працювали доглядачі маяка.
Не дивлячись на те, якою важкою була робота доглядача маяка, на Понтусвалі із 1968 до 2003 року ним працювала жінка, Марі-Поль Ле Гуен. робота, яка вимагала гарної фізичної та психологічної підготовки . І вона щодня виконувала свої функції: підйом 50 сходинками, навіть коли ти хворий, навіть на 9-му місяці вагітності. Чищення оптики, затягування штор вдень, щоб захистити лампочку, та відкриття їх увечері, коли вмикаєш світло. І починати все спочатку, щоранку, щовечора. Перевірка, чи витримають троси під час шторму, сповіщення служб екстреної допомоги, якщо човен потрапляє в біду... Можна тільки здогадуватись, як треба любити свою роботу, щоб стільки років служити їй.
Величні скелі в океані стали мені вже звичними. А от коли проїздиш селом і бачиш ці ж скелясті обриси замість парканів або просто у дворах, - вражає, чесно. Як і природа навколо: щось типу суміші джунглів та українських дерев і кущів.
І кожен пляж Бретані - особливий. В основному - своєю історією, яку бретонці свято бережуть. А ще - неймовірної краси видами на океан. І ще - величезними площами припливів і відпливів. Щаслива, що маю таку нагоду - познайомитись із абсолютно незнаним раніше краєм. Спасибі донькам! 😍
