Так, життя вимагає не завжди того, чого ти бажаєш. Через необхідність щоденних лікувальних процедур прийшлося мені тимчасово пожити у Києві. Дякувати друзям, із житлом проблем не виникло: у нас із донькою на час мого лікування є окрема невеличка квартира. Ми швиденько обжилися тут, чому дуже раді. Адже на свої лікувальні процеси я можу їздити самостійно, бо лікарня знаходиться зовсім неподалік.
Також поруч і всі необхідні магазини. Тому варто тільки захотіти щось приготувати, - немає проблем: пішов - купив - приготував. Для когось це звично, та я давно відвикла від міського життя. Село є село, тут як не маєш запасів - пропав, бо магазини далеко і йти вночі туди немає сенсу: і страшно, і не працюють вони цілодобово. 😁 Тож вечір налісників вийшов вчергове спонтанно, чому ми дуже раді.
Затишний куточок для роботи за комп'ютером додає наснаги пізнавати щось нове, вишуковувати необхідну корисну інформацію, і, власне, писати дописи тут. Комфорт наявності стабільного тепла все ж таки краще, ніж постійна біготня і підкидання дров у грубку для отримання цього ж тепла. 🙃
Лікування у самому розпалі. Я вже звикла до постійних крапельниць і навіть не боюся перекусити прямо під час процедур, бо їсти хочеться і харчуватися мені рекомендують лікарі часто та калорійно. Просто коли лежала вперше під цією крапельницею, то боялася ворухнутись. 😃 А тепер веду себе як шкідливий першокласник на задній парті! 😁
Але ніякі зручності не можуть замінити свій дім. Дуже сумую за ним. Добре, що хоч на вихідні можна буде приїхати додому.
Далі буде. 😉