Ох і мете ж на вулиці, ох і мете!!! Снігу вже стільки, що коли чистять трактором дорогу - наші ворота завалює нагорнутою горою від цього відвалу для снігу. Двір чистити не встигаємо. Та й немає особливої потреби, ну хіба що стежинки від хати до господарських споруд та воріт необхідно все ж таки тримати прохідними. Інакше ні дров не принесеш, щоб теплом дім наповнити; ні в погребі продуктів не дістанеш, щоб їсти приготувати; ні на пошту чи десь у справах до міста не вийдеш, щоб не втратити себе в цьому світі.
Снігопад наближається до колапсу. Дорожні служби не встигають розчищати дороги. Про пішохідні доріжки і тротуари взагалі мовчу: таке враження, що їх повинні розчистити пішоходи своїми ногами. Що ми сьогодні і робили, йдучи в поліклініку.
На диво, у містечку дуже багато автівок. Вони припарковані вздовж кожної вулиці, з обох сторін. А якщо і їздять, то дуже повільно, буксуючи, застрягаючи у сніговій каші, перегороджуючи іншим дорогу при розворотах чи виїздах із парковки.
Але природа не зважає на снігопад. По дорозі ми зустріли на нашій маленькій, та стрімкій річечці Вілії два табунці диких качок. Чому вони не відлетіли в теплі краї - загадка. Та воду без криги вони знайшли, і тепер тут намагаються знайти собі їжу та відпочинок.
І в місті мої маленькі орнітологічні пізнання побачили велику зграю омелюхів. Вірніше, спочатку я почула цікавий звук, схожий на високочастотне гудіння дротів на стовпах під час хуртовин та морозів. Буває таке, воно постійно тихенько звенить собі та й все.
Але по мірі наближення до високих дерев звук перемістився вище. Підняла голову, а там - ось такі співочі хористи:
Одним словом, краса! Давно не було у нас справжньої зими. Тож нехай дорожні та комунальні служби справляться з цією тимчасовою негодою. Щоби всім нам було не лячно виходити з дому і радіти зимовій казці.
