Собаки бувають різні: маленькі, середнього зросту, гігантські. Бувають породисті та 'дворянини', довгошерстні та навіть голі. Але в першу чергу всі вони - представники роду собак, і це - основа для вибудовування відносин людини зі своїм чотирилапим другом.
Але стереотипи, в яких живе основна частина людей, роблять невдячну справу. Ще коли мимо вас на вулиці проходить мініатюрна гавкуча істота на повідку, яка кидається на все, що рухається, - це не критично (хоча і така ситуація може налякати маленьку дитину). Але коли бачиш грізного великого пса, який тягне за собою свого хазяїна, або ще гірше - без повідка прямує собі куди хоче, тут і дорослій людині варто захвилюватися. Вже не кажучи про багато випадків нападу собак на людей, причому переважно собак домашніх...
І замість того, щоб виховувати в людях культуру спілкування з братами своїми меншими, ми не втомлюємося придумувати все нові і нові списки 'небезпечних порід'. Наряду з 'найрозумнішими', 'найслухнянішими', 'най-най-най'. Але насправді собака народжується собакою, а вже якою ти її зробиш - такою і стане. Незалежно від породи, зросту і ваги.
Звісно, генотип вівчарки чи сеттера передбачає певний напрямок для вишколу, і для кожної із порід він різний. Але вишкіл допустимий тільки тоді, коли ваш улюбленець повністю вам підкоряється у побуті, тобто вважає вас вожаком. Тоді песика можна легко навчити будь-яким трюкам та задачам, бо він буде готовий заради вожака хоч на вухах ходити! І для цього потрібно зовсім мало: забути, що собака - ваш 'синочок' чи 'дочечка', перестати з ним розмовляти як з людиною, вивчити повадки цих прекрасних істот у природі і спілкуватися ЇХ мовою, - мовою тіла.
Для прикладу.
Коли дитина плаче, ми її втішаємо, обнімаємо, жаліємо. І плач стихає, малюк заспокоюється. А от собака сприймає такі ласки як вашу слабкість, а ще - як схвалення його поведінки в даний момент: будь це страх чи агресія. І наступного разу, заради отримання вашого схвалення чи слабкості в вигляді жалю до нього, він буде повторювати свої дії знов і знов. Часто саме маленькі собачки бувають дуже 'злими', 'грізними', тому що змалку звикли, що їх гавкіт викликає у людей сміх, тобто - схвалення.
Чому я про це все говорю? Та думала, що за все життя з собаками дуже багато про них знаю. Але Хенк так не думав. І навчив мене включити здоровий глузд. Щоб не падати на прогулянці від його раптового зриву на біг, ловлячи на ходу стовбур дерева чи кущ, аби утримати пса. Не носити гіпс на зламаних ним пальцях, коли рвонув до песика знайомитись. Не витягувати його життя 10 днів тричі на день крапельницями у ветклініці, бо щось на вулиці підібрав та захворів. Не лікувати порвану ним випадково мою руку, яка майже два місяці не заживала. Бо нІчого було водити Хенка на майданчик для дресирування по захисту, коли я для нього - ніхто, а він - вожак...
Просто. Все просто. Немає небезпечних порід. Є небезпечні люди.
P.S. А відкрив мені ‘світ зграї’ Антуан Наджарян. Це не реклама. Мрію, щоб власники собак знали, як виховати прекрасну собаку і жити з нею в гармонії. Тоді нікому в голову не прийшло б писати списки 'небезпечних' порід собак.
