Щоранку гуляти лісом із улюбленими песиками - це моя любов.
При цьому щоразу маю ж і приглядати за ними, щоб не поранились бігаючи лісом, чи не наїлися якоїсь гидоти. Особливо любить підбирати все із землі Бона. Ох і морока з нею! Я знаю, як раз і назавжди відучити від цього. Але така наука передбачає не відпускати собачку із повідця. А що ж це за прогулянка лісом буде, якщо я тягатиму оцю гіперактивну красуню годину порожнім лісом на повідку? - Не прогулянка! 😁
Головне, що мої собачки привчені завжди бути у зоні зорового контакту зі мною. Часто оглядаються, чи я нікуди не пропала, коли забігають десь трошки далі від мене. Не дивлячись на те, що запахів лісових тут нюхати - не перенюхати, песики в азарті можуть і забути про все на світі. А вони не забувають, слідкують за хазяйкою. Молодці!😎
Але за Боною все одно маю звичку приглядати з особливою увагою. Адже мало що вона може підібрати у лісі. А потім піди знай, якщо не дай бог захворіє, що то було! Правда, відібрати знайдене у цієї хитрунки також дуже важко. Частіше за все вона хоч шматочок, та з'їсть... Ну поки що без ексцесів.
Так от і сьогодні. Дивлюся, - Бона вже щось під соснами знайшла і бере до пащі. Поки я підійшла, собачка вже спробувала на зуб оце кружальце і виплюнула, і пішла собі далі.
Коли дивлюся - а це ж мій давно загублений брелок!
Уявіть: собачий ніс відчув, що оця штука пахне домом! Інакше для чого було пробувати цю неїстівну кругляшку на зуб? - Ні для чого! Пробігла би собі мимо, от і все. А не пробігла ж!😍
Зате у мене тепер знову є брелок. Де намальований логотип футбольної команди, у якій займалися наші внуки. Шкода, - русня відібрала у них це заняття. А клуб не витримав іспиту війною, і припинив своє існування. Так що тепер цей брелок має ще й історичну цінність для моєї сім'ї. Дякувати собачому нюху, він повернувся! 🐶