Життя диктує свій ритм. Домашні улюбленці хочуть звичних взаємовідносин. Я мрію мати свободу роботи та відпочинку. А зовнішні фактори так і хочуть навіяти смуток, адже надто різкі відмінності у побуті та місцезнаходженні нового старого дому не дають поки що можливості швидко пристосуватися до цих умов.
Але ж головне, що все залежить тільки від нас самих. Не місце робить людину людиною, а людина здатна змінити своє місце проживання на свій лад і бути щасливою будь-де.
Тиждень пройшов, як ми переїхали. За цей час тільки почали вимальовуватись наші плани організації домашнього затишку. Єдине, що кардинально зроблено, - вольєр і будка для нашого песика Хенка.
Та цього йому не достатньо. Хенк звик багато гуляти. Причому - у різних місцях і без повідка. Так, ліс та луки, улюблене озеро 'Вісімка', - все залишилось тільки в пам'яті. Назад повернення не буде, це зрозуміло. Але знайти необхідне для песика навантаження треба.
Перші прогулянки у нас були ніби й непоганими. Та у них немає стабільності. По-перше, грунтові дороги у тих місцях після навіть невеликого дощу стають непрохідними. А по-друге, навіть купання у ставку стає неможливим у вихідні дні. Настільки багато сюди приїздить рибалок, щоб спіймати свій трофей.
В напрямку міста довгий час я боялася йти. Бо вже через сто метрів тут живе зграя бродячих собак. Я й сама їх боюся, а пройти повз ще й із вівчаркою - це було страшно вдвічі.
Та от сьогодні я згадала всі принципи спілкування із братами нашими меншими, потім - свою улюблену приказку про 'не місце красить людину'... і пішла.
Сміливо, гордо, з рівною спиною і носом до неба.😁
Бродячі собаки ошаліло гавкали на нас. Рівно до того моменту, як я підняла вверх руку і голосно крикнула їм Наджарянівське 'Е!!!'. Песиків здуло вітром. Вони заховалися попід парканами, але гавкати не перестали.
Зате ми побачили у всій красі в'їзд до нашого містечка. Ранковий туман був дуже густим у світанкових променях сонця. А Хенк - приємно вражений новими пейзажами та ароматами.
Тепер я не буду боятися ходити куди захочу. Перевірено: справитися можна. Було б бажання і мотивація.
