Цьогоріч у нас яблуні, як ніколи, дали врожай. Та такий, що я абсолютно не в змозі фізично справитися із цією навалою. Тим більше, що і не дуже знаю рецептів, що з ними робити. Ні, якщо яблука стиглі, то все ясно: береш і робиш максимально багато повидла! І соку. Можна навіть спробувати сидр заквасити. Але це не стосується стиглих плодів 'Білого наливу'. Вони годяться тільки для споживання у свіжому вигляді. В компотах відразу розварюються вщент, для повидла у них замало соку, для всього іншого - також. Навіть сушені шматочки 'Білого наливу' не мають такого гарного аромату, як треба.
Але мене вразило, як ці яблучка до останнього тримаються на гілках. Наче чекають і просять: "Зірви мене зараз, поки маю смак". Ось що залишилося на дереві через місяць, відколи плоди вже були стиглими:
Я б їх назвала незламними. Потріскані, вже давно без соку, а все чекають на тебе. Бо такі м'якенькі, що дуже добре вживати стареньким людям. Розсипчата м'якоть просто тане в роті. Кусати легко, жувати не треба. Саме те, що любить моя старенька мама.
А от із осінніми сортами в мене просто завал. Вони падають і падають, я збираю і збираю... Все хочу і на сушину порізати, і компотів накрутити на зиму... І не встигаю! 😞 Сьогодні вчергове перебрала оці ящики. Але на вулиці така спека, що робити там будь-що нереально: +36! І вони знову чекатимуть своєї долі: бути використаними людьми чи викинутими для переробки на добриво. От така історія. 😉
