Я відмовилась допомагати бездомному цуценяткові. І його напівбездомній мамі також.
Це рішення обійшлося мені тижнем сліз та нервів, а наостанок маю безсоння. Та мушу зі всим цим справитись. Бо є пріорітетні речі, не робити яких я не маю права. Це - догляд за старенькою мамою. Це - турбота про дітей та внуків. Це, врешті, потенційна необхідність хоч чимось допомагати племіннику, який вже давно захищає нашу свободу на передовій.
Крім цього, треба годувати і сім'ю, і хвостатих улюбленців, яких приручила колись давно. Дуже часто вишукую крайню можливість, аби придбати засоби для песика та котиків, щоби вчасно обробити їх від паразитів. А так як вони в мене мають вільний доступ до вулиці, то тим більше - без таких засобів безпеки обійтися просто неможливо. Тому ніякі обставини не можуть бути виправданням для відміни цих обробок.
Я наче сама перед собою оправдовуюсь. Насправді ця картина, яка якось раптово прояснила мені неможливість займатися спасінням бездомних цуциків, вона пояснює головну причину безвідповідального відношення українців до домашніх улюбленців. І це - злидні. Бо навіть коли людина має постійну роботу в селі, що дуже примарно в наш час, - зарплатні ледь вистачає на хліб та комуналку. А якщо у цій сім'ї є діти, - витрати значно збільшуються. Скажете, у нас допомога на дітей від держави? Хе! На пару порцій морозива. Навіть на памперси не вистачає тих грошей.
І коли в людей з'являється кіт і собака, а це для села просто необхідність, - їх у більшості випадків годують залишками їжі зі свого столу. Якщо є коза чи корова - хвостикам іноді можуть налити молока. В хату таких блохастих та глистатих не впускають, а про обробки ніхто навіть не думає, бо це вартує певних коштів. А кожна зароблена в селі своєю працею копійка має своє призначення. І воно точно не розраховане на котів та собак. Тим більше, на дороговартісну стерилізацію.
От і маємо повні міста підкинутих із сіл та приватних садиб небажаних цуценят і котенят. І ніколи нічим цього не викорінити, поки люди житимуть у злиднях!!!
...Ну от заберу я цуценя із підприємства. За допомоги волонтерів оброблю, стерилізую, прилаштую в гарні руки. А його мама через пару місяців приведе нових діток. Мені і їх рятувати?
Ви скажете, - стерилізуйте мамку цуциків. Еге, якби ж то так просто було!!! Виявляється, у неї є господар. Він категорично проти стерилізації. А живе вона на підприємстві у нього, щоб охороняти. От і вся пісня... Замкнуте коло. І, до речі, - одне цуценятко вже чотири дні як кудись пропало. Ні, його ніхто не забрав собі, тут такого не буває, щоб собачу дівчинку взяли у двір. Скоріш за все, вона загинула.
Все. Зооволонтерство закінчилось. Обходитиму те місце з бездомними десятою дорогою, щоб не бачити їх. Бо, як кажуть, очі не бачать - серце не болить...😭
