Ох, і відрізняються ж великі собаки від маленьких! Я думала - тільки за розміром. Аж ось так сталося, що потрібно знайти спільну мову, навчитися доглядати за шерстю, зрозуміти проблеми після стерилізації у маленької чужої собачки Діни. Вона третій всього день у нас, а вже заставила мене самовдосконалюватись. 😊 Не можу ж я дивитися спокійно, як маленька сумує, та ще й фізично щось її бентежить при ходьбі. От і почала спершу вишукувати все про цю породу (мені сказали волонтери, що Діна - китайська чубата пуховка). Дуже зацікавила історія породи, особливо легенди, що люди придумали про неї. Розкажу вам про дві із них.
По-перше, у цій породі бувають як голі собачки, у яких немає шерсті, так і довгошерстні. Так от. Перша легенда говорить про давню історію. Людська дитина дуже довго блукала лісом і сильно замерзла. Собачка китайської чубатої, побачивши загублене людьми дитя, скинула із себе шерсть, щоб її зігріти. Тим самим врятувала дитину від смерті.
Інша легенда говорить, що китайські чубаті завжди супроводжували Будду, розважаючи його своїм мімішним виглядом. Але коли песики чули небезпеку, то вмить скидали шерсть, залишаючи тільки гриву. Щоб бути схожими на левів і відбити загрозу для Будди.
Потім я зрозуміла, що моя Буся ніяк із такими ковтунами у вовні бігати не захоче. Переглянувши купу відео про догляд за шерстю пуховок, зрозуміла: не ту професію я обрала в дитинстві. Дуже багато потрібно знати, мати якісний інструмент, а головне - художній смак, для того, щоб стати грумером. Про любов до тварин я не згадала, бо вважаю це апріорі найперша умова стати грумером. І єдина із всіх, яка в мене є на сьогодні. 🙃 Тому про свою улюблену справу для вибору професії я не згадувала, от тепер Бусі ковтуни вовни стрижу ножницями. Аби їй стало легше бігати.
А сьогодні оце чудо показало свої 'царські' крові: скориставшись моєю відсутністю, миттю заскочила на наш диван. І зробила вигляд, що все життя тут жила! 😂
І добре, що собачка так зробила. Бо я знайшла ще одну річ, яка її турбувала. Її довга шерсть присохла до ранки від стерилізації, і тому собачка часом при ходьбі просто лякалася цієї болі. А я не могла зрозуміти, що відбувається!
Тепер гігієнічну чистку ковтунів зроблено. Ранка майже зажила, я ще й обробила її для швидшого загоювання. Буся вже більше і довше бігала за мною по вулиці. Тепер смачно і з апетитом поїла і спить.
Шкода, що я не грумер... 😏
