Сьогодні моїй мамі - 91 рік.
День народження у неї. 🎂
І в нас, як завжди, були заплановані і квіти, і тортик, і свічки, і 'Кагор'. Деякі речі я готувала вдома, а всі покупки мали приїхати із чоловіком після його повернення з роботи.
День почався пречудовою сонячною погодою. До купленої напередодні квітки хризантеми нам сусіди додали цілий букет, і вийшло дуже гарно. Мама обожнює ці квіти, і хотілося порадувати її різноманіттям сортів та кольорів. Її щасливе обличчя після побаченого букету принесло і нам радість та гарний настрій.
І поки я готувалася готувати тортик і курячі гомілки для святкового вечірнього столу, у нас сталася надзвичайна подія. Ну як - "надзвичайна"... скоріше - абсурдна і непередбачувана.
Не буду вдаватися у подробиці, це не має значення і нікому не цікаво. Скажу коротко: чоловік не доїхав до роботи. У нього відібрали автівку наші славні молоді та героїчні стражі порядку. Чотири здорових мужчини і прекрасна жінка. Цілих чотири години вони займалися тим, щоб у діда відібрати стару іржаву залізяку. Бо там не читався номер кузова. Згнив разом із дірявим днищем. А це означає, що користуватися транспортним засобом не дозволяється.
Що далі? Побачимо. Та настрою добиватися правди особливо-то і немає. Чоловік вигріб із автівки пів-мішка свого робочого будівельного інструменту, і добирався додому як міг, маршрутками-попутками. Ту торбу з інструментом я підняти не могла: як він її доніс - не уявляю! 😮 Машину нашу ми вже похоронили: її повернути буде дорожче, ніж знайти таку ж іржаву справну залізяку. А справедливості добитися - не потягнемо ні морально, ні тим паче фінансово.
Тому.
По дорозі додому, з отією непідйомною сумкою, чоловік таки купив і свічки, і "Кагор", мамин улюблений. І ми прекрасно посиділи із мамою за святковим столом. Щасливі, об'єднані привітаннями від дітей, внуків, правнуків. А про машину сказалит наступне.
Ми могли втратити автівку ще під час повномасштабного вторгнення. Адже перші російські ракети у лютому 2022 року були збиті нашими славними воїнами ППО. Але уламками було пошкоджено наш колишній будинок, де виросли діти, де наші старі друзі. Автівки на парковці біля дому також постраждали. Ми мали б ще тоді втратити свою машинку. Але давно там не живемо.
Далі - під час окупації в березні 2022 нашим селом так 'прогулялися' орки, що вцілілого транспорту у людей мало в кого залишилося. А наша автівка стояла зачиненою в гаражі. А головне - у наш двір оті варвари не зайшли. Нам пощастило.
Так що - немає чого жаліти про те, що мало бути знищене війною. Вона ж іще не закінчилась. Будемо вважати, що це все - її наслідки. А нам треба жити далі. Трудитися, спілкуватися, любити, мріяти, добиватися поставлених цілей незалежно від обставин. А сьогодні - святкувати мамині 91! 😍
