Ось і настав останній місяць літа. Йдучи вранці гуляти із своїм улюбленцем, помітила на нашому ставку риболовів. Ага, думаю, значить сьогодні якесь релігійне свято. Бо ж ніби п'ятниця, будний день, риболовля в будні тут заборонена. Але якщо на будний день припадає релігійний 'празник', як у нас кажуть, - то йди і лови собі свою рибу. Яка в принципі не твоя, а орендарів-ська. І вони напередодні вихідного чи празника зробили все для того, щоб довести тобі, що ти - дурень, і риби тобі не бачити!😁 То нагодують її, засипавши всю акваторію ставу якимись гнилими сухарями. То, як кажуть люди, хлорки піділлють... Головне - щоб у вас не клюнуло. Ні разу. За всі ці два чи три празники!
Але то всьо - лірика. Далі було те, від чого стислося серце. Хвиля гніву охопила на мить. Але потім я взяла себе в руки. І навіть подякувала тим нелюдам, які це зробили. За те, що навіть я через їх такий поступок запросто перетворююся у віруючу людину. Я. Та, що виросла в павутині совєтської атеїстичної пропаганди. І настільки надійно вкорінився той їх атеїзм у мені, що навіть деякі абсолютно явні недоступні розуму події не похитнули моїх переконань. Але сьогодні таки відчула велику повагу до всіх релігій світу. І пекельний біль за тих людей, які можуть ось так викинути на смітник святу книгу... Разом із такими ж святими речами - бісером для вишивки... У нас ним вишивають ікони.
Я не знаю, що ще має статися з Україною, щоб люди стали людьми. Адже все пов'язано в цьому світі: як ти відносишся до навколишніх людей, землі, природи, своїх домашніх улюбленців, святинь та культурних цінностей, коренів своїх предків, і т.п., так ти і отримаєш від життя. От вам і війна, і стихійні затоплення, і саранча на полях...
Печаль ...😱😰
