Сьогоднішня картина осені постійно спонукає до роздумів про життя. Не знаю, чому, але ж несподівана поява красивенних мережив павутини в нескошених травах та бур'янах змінює не тільки довкілля. Щось тоненьке і беззахисне всередині тебе самого ніби зачепило грубими краплями води, викривши найпотаємніші куточки твого его. І ти нічого з цим не можеш зробити: таємне стає явним через могутність Природи. А з нею - не посперечаєшся. 😎
Оце безсилля щось змінити у своєму житті через війну накриває дуже часто. Аналогія із силами Природи спливає на поверхню сама по собі. Адже не один рік свого життя я провела серед диких плавнів Київського водосховища. Ночувати там на острові і рибалити з човна на малолюдних просторах не завжди безпечно, якщо чесно. Особливо літніми спекотними днями, коли тебе зненацька може застати на воді, далеко від суші, шалена буря і гроза. А ти не можеш ні швидко мчати на острів, бо боїшся блискавки, ні зупинитися перечекати, бо ти - єдина матеріальна штука на величезній водяній гладі, і можеш стати прекрасною мішенню для тієї ж блискавки. Тобто ти - павутинка, розсекречена водяними гранулами туману...
Так і від свого вимушеного переїзду та кардинальної зміни всіх життєвих графіків ти не можеш нікуди втекти, тим більше на швидкості: життя наздожене і нагадає, хто ти є і чому маєш триматися на плаву...
От і тримаюся. А допомагають мені не впасти від того, що життям розкриті таємні павутинки душі, мої рідні. І, звісно, домашні улюбленці. Саме їм Природа надала набагато більше 'імунітету' від стихій. У них і вчуся!!!😉
