Під звуки вибухів прчався наш ранок 2 січня 2024 року.
Під звуки прольоту вражих ракет ми збирали в далеку дорогу стареньку маму.
Під шум періодичного увімкнення автівки, що мала відвозити маму до брата, наш Мейсон приніс вбитого щура.
Ми ж тимчасом терпляче чекали, коли закінчиться повітряна тривога. Бо ж дорога таки далека. Та й через столицю після масованого ракетного удару проїхати треба. А там - руйнування, пожежі, вирви. Безліч бригад рятувальників та лікарів рятують постраждалих людей. І невідомо, чи не буде дорогою корків. А маму потрібно якнайшвидше доставити до її нового дому. Слабка вона у нас вже. Така дорога - не для неї...
І саме коли ми закопували отого щура, з'явилося повідомлення про відбій тривоги. І брат повіз маму до себе. Через весь Київ. І аж до самого Львова.
Весь день - напруга та переживання.
Весь день - страшні новини про наслідки російського ракетного терору в Україні.
Майже сто ракет, 5 загиблих, 127 поранених, 10 збитих "Кинджалів"... Руїни. Сльози. Кров. Смерть. Біль. Порожнеча. Ненависть. Жага перемоги до повного розвалу країни-терориста. Віра в те, що вистоїмо. Відбудуємось. Станемо успішною безпечною європейською державою... після перемоги. А поки - біль, жалоба, співчуття постраждалим.
Вечір 2 січня 2024.
Мама благополучно доїхала і вже обживається в домі у брата.
Українці оговтуються від сьогоднішніх жахіть.
А я думаю: щурі все одно будуть знищені.
Недарма Мейсон саме сьогодні, вперше за 6 своїх років, вбив цього негідника. І у нас не зірвалися жодні важливі плани.
Переможемо, добро та світло сильніші за темні нори зла!✌️
