Колись, у минулому житті, я завжди хотіла мати змогу їздити на риболовлю у будні дні. Чому? Та все дуже просто: для вихідних всі найкращі риболовні місця стають недоступними через великий наплив бажаючих відпочити.
Вже третій рік у нас війна. Яка залишила нас без роботи, та проте все інше у нас вціліло. І вже тепер можна їхати собі на ту риболовлю коли хочеш, хоч у будні, хоч і в свята. Аби було чим машину заправити. Та проте звичка присвячувати улюбленому відпочинку вихідний залишилась. Думаєте, стало більше місця на берегах Десни під час війни? Дивно, але це не так. Як і в мирні часи, тут повно міні-таборів, де облаштовані цілі наметові містечка. І саме по вихідних тут збираються ще й родичі та друзі тих, хто вирішив стати аборигеном річки. Ну все правильно, - хліба та води точно треба ж людям підвезти.
Шкода тільки, що так і не навчилися наші люди забирати з собою смітники, що утворилися від їхніх таборів... Ще тільки початок сезону, а вже всі кущі запхані пакетами із сміттям та пляшками... 😱
Перше, що зіпсувало настрій учора, - це саме ці смітники по всьому недоступному через табори берегу Десни. Вирішили проїхатись подалі від дороги, раптом бездоріжжя утримало людей від бажання їхати на крайні доступні точки річки. Та ми і тут помилилися: ніде немає безлюдних берегів!
Наче передбачаючи подібний перебіг подій, я із дому взяла наш старенький туристичний тент. І дуже до речі: наша зупинка була на такому місці, де немає дерев. І ми ризикували за день бути спечені на сонці, наче млинці на пательні.😁 А із тентом - по крайній мірі, я - відпочивала як королева. 😊
Чудесна сонячна погода, спів пташок, плескіт хижого жереха в погоні за мілкою рибкою, - що може бути краще? Краще було б тільки якби клювала якась пристойна риба! 😉 А її не було. Одні йорші атакували наші приманки. Навіть руки чоловіку покололи, поки звільняв їх із гачка. Щоб відпустити назад у річку. Бо ми таку рибу не вживаємо, не дивлячись на всі її переваги як першочергово класної для юшки.
Зате посиділи на деснянській кручі і пригадали ластівок. Чи то серпокрильців, якщо правильніше. Вони будують свої гнізда просто в кручі. І часто чіпляють жилку наших вудок, літаючи постійно до своїх нірок.
А ще колись давно мені було дуже шкода цих трудяжок-пташок. Була злива. І частина кручі обвалилася в річку. Разом із гніздами серпокрильців. І з їх пташенятами... 😰 Ох і плакали ж ці маленькі птахи, безпорадно кружляючи над своїм зруйнованим щастям... Наче люди, яким клята росія зруйнувала все та відібрала найдорожчих... 😭
А Десна плине собі й плине, як стара мудра властительниця свого краю. Скільки ж вона бачила у своєму стрімкому плині! І скільки ще побачить... Дай Бог, щоб тільки доброго.
А ми їй завжди вдячні за гостинність. Навіть коли тут застає ураган і злива. Навіть коли риба не клює і місця зайняті. Бо біля мудрої річки відчуваєш себе дитям природи. Із всіма витікаючими наслідками. 😇
