Всю холодну пору року ми із песиком гуляли полями без повідця. Тут стає завжди безлюдно після того, як господарі городів прибирають весь урожай. Дехто ще потім засіває свою землю пшеницею або ячменем. А потім - вся осінь, зима і початок весни - повністю наші. Навколо на кілометри - нікого немає. Хіба що забіжить ближче до людей якийсь заєць, в пошуках їжі. Тоді мій Хенк із вівчарки перетворюється на гончака. Мені його завжди дуже шкода в таких ситуаціях, адже бідний пес так старається догнати того прудкого вуханя... а не може: важкий, та й не для того народжений. А головне - у нього хворе серце. І дивитися, як він після довгої погоні приходить весь захеканий та втомлений, не дуже легко.
Саме тому я щодня намагаюся змінювати наш маршрут прогулянок. Вечорами ми ходимо у центр міста. А по дорозі, якщо дуже хочеться, роблю наші спільні світлини. Вчора, правда, у мене вийшла досить цікава фотка. Я збила виставлений режим таймера, і камера зафіксувала саме момент установки смартфону. Далі я повинна була за час таймера підійти до собаки, і наша прекрасна світлина була би готова. Замість цього тепер я побачила свого хитрого та мудрого песика, коли він чекає на смаколика, якого я дам йому після завершення зйомки. Погляньте, він ніби каже - давай вже швидше завершуй фотосесію, я хороший і хочу щоб ти мене похвалила! 😁🐶
А от вранці нам вже не так комфортно, як раніше. За зайцем я песика не відпускаю, бо на городах досить часто бувають люди. Саме час саджати і сіяти, тому й людно у полях.
Але коли я бачу, що люди дуже далеко, то все одно відпускаю Хенка із повідця. Нам головне - побільше всього понюхати, як я люблю казати - 'почитати листи від своїх родичів'. 😄 А потім - обов'язковий ритуал розчісування, що триває мінімум хвилин 10 - 20. Саме починається линька у собак, і важливо не допустити звалювання підшерстку у цей період.
Відпустила сьогодні Хенка. А він пробігся городами в пошуку чогось, що явно унюхав. Подумала, що то заєць пробігся, а Хенк взяв його слід. Як виявилося пізніше, - замість очікуваного зайця він знайшов трьох бездомних собак посеред полів. Та ще й обгавкали мого песика. Добре, що не накинулись.
Я ніколи раніше їх тут не зустрічала. Вони зазвичай трималися поближче до промзони і до людей. А тут така несподіванка! Можливо, я перебільшую. А може, просто боягузка. Але мені тривожно за такі зустрічі. Адже у нас тут повно лисиць. І бувають випадки сказу, який ці руді хитрулі розносять. То песики на полях можуть виявитись заразними. Покусають нас, і все, біда. Тому ми відійшли подалі від цього місця. Розчесалися, і весело пішли додому. Бо тут на нас чекає сніданок. А для Хенка це - святе! 😅
