Недавно натрапила на одну фразу психолога, і вона засіла в моїй голові. Там говорилося про те, що під час війни багато людей втратили свій звичний спосіб життя. Але і не намагаються зробити щось нове, планувати, приймати нові рішення, робити Поступки. Просто 'пливуть за течією', так би мовити - виживають. Оце і є так званий 'Синдром відкладеного життя'.
От і роздумую тепер щодня, чи не підхопила часом і я цю біду. Тривожить те, що 'відкладати' вже пізно: вік заставляє активно шукати способи максимальної реалізації. І разом з тим, під час війни цей самий вік і обмежує можливості.
То чи не 'загрузла' я у своїх щоденних чисто побутових речах?
Тут ніби треба оправдовувати своє нинішнє положення якимись надзвичайними речами. Так, війна і є надзвичайною подією: ніхто її не чекав. Тим більше, такої жорстокої та підлої, яку розгорнула росія на нашій землі. Після 24 лютого 2022 року, коли страшні ракетні удари росії вночі розбудили Україну, хотілося тільки одного: щоб врятувати дітей від небезпеки.
Так, дякуючи Європі, яка прийняла масу наших біженців, зараз я спокійна: наші також у безпеці. Та час іде, і приходиться звикатися із думкою, що розлука буде довгою.
Ось тут я і зупинилась. Все стало на свої місця: у мене НЕМАЄ відкладеного життя!!! Бо вже давно є плани скоротити цю розлуку. І для цього потрібно тільки бажання, яке давно просить реалізації. Залишилось тільки фінансове питання. Але той не робить мрію досяжною, хто не хоче. Із будь-якої ситуації можна знайти вихід. Головне - бути здатним на глобальні поступки, які знищують всі жалісливі думки про неможливість тієї чи іншої задумки.
Психологом кожен може бути собі сам. Якщо має розум взяти відповідальність за своє життя тільки на себе. Не жалітись, не шукати винних. А просто йти до цілі. Щодня. Хоча б маленькими кроками. І точно знати: твоє майбутнє залежить тільки від твоїх дій.
Інакше, якби всі українці тільки жалілися на війну, яка знищила їх звичне життя, - я не уявляю, хто б тоді захищав нас так відважно на фронті. Люди готові покласти своє життя за перемогу і щасливе майбутнє своїх рідних. І нічого 'відкладати' не збираються.
Україна обов'язково переможе. Бо переважна більшість українців мало говорить, але дуже багато робить. От тільки блогери типу мене виносять свої таємні роздуми на огляд спільнот. 😊 Надіюсь, вони хоч одній людині стануть корисними. Дякую за увагу! 🙂
