Можна здогадатися: я знову ловила рибу на Десні. 😊😍😎
Дочекавшись більш-менш стабільної погоди, прокинувшись як тільки можливо рано у нашій ситуації, поїхали ми шукати свого щастя на річку.
Я давно мрію потрапити на Десну з ночівлею. По-перше, це повний відрив від хатніх-городніх робіт. По-друге, - прекрасніших світанків та вечорів більш ніде не побачиш. По-третє, - таким чином можна захопити для риболовлі додаткові години, якими шанс гарного кльову є найбільший.
Саме через неможливість потрапити на воду до світанку і по заходу сонця ніяк не вдається вгамувати спрагу витягти із річки достойну рибину. Враження від поїздок залишаються недоотриманими. Тому і тягне постійно їх отримати у повному обсязі. Тому і їдемо знову та знову на улюблену річку.
Цього разу нам пощастило знайти вільний від туристів берег із досить перспективним для лову риби руслом. Облаштований тут столик вказував на популярність цього затишного місця, а порядок та залишений для пташок хліб одразу навів на приємні думки про людей.
Так як виграли за рахунок ближчої дороги пару десятків хвилин, то пощастило не тільки надивитися на полюючого у воді хижака, а навіть отримати давно забуту 'лящову' клюваку і витягнути свою першу хоч якось схожу на рибу густерку.😁
"О, нарешті! Зараз як наловимо, ого!" - на радощах подумали ми з коханим практично одночасно.
І не вгадали! 😁
Бо далі кльов припинився майже повністю. Тільки часом чіплялися на гачки великі чорні бички. Пару штучок ми використали як живу приманку для хижака. Адже річка просто вирувала від погоні якихось окунів, судаків чи щук за мілкою рибою.
Та наші бички так і не змогли заманити у капкан жодну хижу рибину.
Тому ми встигли і кави понапиватися, і супчику зварити на обід.
А потім я пішла випробовувати всі свої найкращі приманки для хижої риби. Багато із них зроблені власноруч. І абсолютно всі в минулі часи прекрасно справлялися із навіть трофейними рибами. А віра в приманку - половина успіху!
Та друга половина успіху десь втопилася в Десні. 🤣
Спробувала я закинути поближче до берега поплавчанку. Адже наготувала для рибки і гороху, і нуту, і перловки, не враховуючи черв'ячків з опаришем. А раптом велика рибка зараз шукає собі смаколиків не на глибині, а біля берега?
Нічого і тут не виловила, крім пари малесеньких пліточок та окунька.
А час невпинно наближався до вечора. Вже ніби і збиратися пора, вдома песики чекають на вечерю... І тут раптом - знову оця знаменита 'лящова' клювака!!!
Одного за одним чоловік витяг двох підлящиків. Невеличких. В минулі часи ми би їх відпустили.
Але - не зараз.
Чому?
Все дуже просто: смачнішої риби я не знаю, ніж свіжовиловлена!
І не докажуть мені ніякі лікарі чи дієтологи, що для реабілітації після важких хвороб треба їсти червону рибу.
Їла.
Це все ні про що!🙃
І знаю навіть, чому. Якби я ту червону спіймала і одразу приготувала, - це була б РИБА.
А нам пропонують в магазинах або солену десь невідомо як і ким, або морожену невідомо скільки раз. Вона - несмачна!!! Там весь смак висолився і виморозився.
Спробувавши після кількох місяців вагань просту білу рибу із Десни, я не хочу більше ні копійки витрачати на оту хвалену червону.
Ну хіба що поїду в далекі краї, де вона живе. І спіймаю. 😉
