Привіт, друзі! Як я ви вже могли прочитати у серії коротких щоденних постів, минулого тижня ми з дружиною вирішили трохи перезавантажитися і здійснили триденну мандрівку в Карпати без дітей. Але я був там з фотоапаратом, місця цікаві, то ж я зробив достатньо знімків. А те, що я використовував у своїх постах, було знято на телефон. А ще, як ви розумієте, я не міг фізично описати все побачене у короткі звіти наприкінці дня, бо не мав ані відповідного обладнання (тобто ноутбука), ані особливого бажання, бо ж відпочинок все таки 😄. Тому зараз, через деякий час, я поступово розкриватиму деталі нашої поїздки (хоча, чесно кажучи, я почав ще вчора, опублікувавши допис про ялинового вусача, але ті фотки були зроблені на телефон).
Отож, коли після поселення в готель та скромного обіду (доїдали те, що взяли з собою в дорогу), ми вирішили пройтися до місцевої пам'ятки природи - водоспаду Гук. Як вже було сказано, я вже про це писав, але тоді я практично не згадував про дорогу до водоспаду (довжиною 4,3 км, до речі). А там було (і є) на що подивитися.
Ми ішли дорогою вздовж русла річки Женець (до речі лише згодом до мене дійшло, що така назва через швидку течію річки, бо ж вона "жене"). Дорога спочатку була гарна, асфальтована (лише в одному місці оповзень просто змив дорожне покриття в річку, дороги в горах довго не живуть), але приблизно через половину шляху асфальт закінчився і розпочалася кам'яниста гірська дорога. То ж в основному ті, хто їхав машинами, залишали їх там і йшли пішки. Або сідали на перероблені "бобіки" чи "вазіки", які пропонували свої послуги лінивим. Звісно, були й такі, хто їхали далі. Це були переважно ті, в кого автомобіль з високою підвіскою, типу джипа.
Хоча кінцевою метою нашого маршрутку був водоспад Гук або ж Женецький водоспад, як його ще називають, дорогою нам трапилася купа маленьких безіменних водоспадиків та струмків, які стрімкими потоками збігали з гір, прорізаючи скелі.
Скелі, до речі, в урочищі дуже красиві:
Траплялася нам і спокійна вода, щоправда на протилежному від річки Женець боці дороги.
Це було маленьке озерце з білою водою, наче каламутною на перший погляд, але це не так.
Біля цікавої трикутної скелі нам трапився ряд яток, де можна було купити щось, пов'язане з Карпатами: сушені гриби, мед, сушені трави та ягоди, місцеві ягідні вина, якісь сувеніри та забавки, а також перекусити чимось смаженим на вогні:
А ось і сам водоспад Гук:
Я вже писав про містичну атмосферу цього місця, але я маю фото, яке її підтверджує. Ось що лежало на колоді просто неподалік від водоспаду:
Це череп, але він явно не належав корові, бо ж має два гострих довгих ікла спереду. Можливо це ведмежий? Я не знаю, хто його там поклав, я не розпитував, та й не було кого в принципі.
А це ми піднялися трохи вище, щоб поглянути на водоспад під іншим кутом:
Ой, а хто це у нас купався щойно над самим водоспадом? Якийсь чувак витирається рушником 😄
Назад ми поверталися тією ж самою дорогою.
Я сьогодні поділився далеко не всіма фотографіями тої пішої мандрівки, але вони доволі однотипні, те ж нехай чекають свого часу, можливо матиму натхнення про ще щось написати в майбутньому 😉.