Ви вірите в кохання з першого погляду?

Закінчується серпень, але ще є шанс застрибнути в останній вагон літа, яке от от закінчиться. Раптом помітила, що о 9й уже зовсім темно. Тіні стають довші, дні спекотніші, а ранки холодніші.

Останні дні літа... Хочеться зняти темні окуляри і підставляти сонцю обличчя, замруживши очі. Ходити босоніж, ловити вітер, який зриває з дерев поодинокі золоті листочки і несе мені назустріч, наче перші посланці Королеви Осені. Або взяти вихідний і поїхати кудись назустріч вітру і дощу, не думаючи про час. Або писати вірші, а може прозу?..

Не змогла пройти мимо теми, запропонованої Hive account@teamukraine: Чи існує кохання з першого погляду? Авжеж існує, віримо ми в це чи ні.

Надворі була найнеромантичніша зимова погода. Волого й холодно. Початок лютого. Весняне тепло ще так нескоро.

Я була сама уже 5 років. Не те, щоб зовсім сама... Поруч весь час хтось був, я знайоиилась і прощалась, і з кожною зустріччю і прощанням я наче втрачала частинку себе і своєї віри в те, що я зможу когось полюбити і бути щасливою. Я уже майже не пам'ятала, як це, а так хотілося... Моє серце було переповнене обманутими сподіваннями і марними надіями. Інколи думала, що пора позбутись іллюзій, змінити рецепт свого щастя. Менше романтики та ідеалів, і більше цинізму та здорового розрахунку. Найкраща подруга теж завжди казала, що будь які сильні почуття - це недобре...

А тут іще й клопіт по роботі, яка і без того займала майже весь мій час. Проблеми з новим дорогим обладнанням, яке ніяк не хоче робити те, за що ми заплатили гроші. Постачальник уже вдруге присилає інженера для налаштування. Першого після роботи я водила по нічних клубах, а другий взагалі був новеньким у цій справі. Він не уточнював, що потрібно робити, наче не дуже хотів їхати, ще й білет на поїзд взяв в останній момент. Міста новий інженер не знав, і я обіцяла зустріти його. Але згадала про це лиш коли він уже вийшов з поїзда на залізничному вокзалі і подзвонив мені. По дорозі картала себе за незручний одяг і зависокі підбори, щоб бігати зимовим містом. я мало не влетіла в нього, і раптом побачила його очі...

За ту одну мить моє життя змінилось. Усі минулі пристрасті, закоханості, пропозиції руки і навіть шлюб, виявилось, що усе це не було тим самим єдиним на все життя коханням, тому що воно ось, і воно зовсім інакше. Таке було зі мною вперше. Кудись зникло моє розчарування і напускний цинізм, натомість звідкісь узялась підліткова боязкість і цілий спект чогось такого, чого я раніше ніколи не відчувала. А мені ж уже стільки років!!!

Тиждень минув, наче один довгий день. І, до речі, обладнання запрацювало, як годинничок :)

З тих пір ми разом 12 років. Я незнаю, багато це, чи мало, але це так класно. І як добре, що я не послухала тоді обережних порад друзів, родичів, знайомих. Почекати, усе зважити, не довіряти, перевіряти, мати запасний план, бо не може ж бути все так добре. Я просто повірила, що це мій, саме мій шанс. І зараз, озираючись на своє життя, я думаю, що все, що було зі мною доти, довгі роки нещасливого шлюбу і самотності, це все було невисокою ціною за нашу зустріч.