Привіт, друзі! Сьогодні я нарешті зроблю те, що я вже давно хотів зробити, але постійно відкладав на потім. Я завжди хотів спробувати публікувати лише україномовний контент, без необхідності дублювати це англійською, яка не те що неідеальна, а просто жахлива. Зараз збіглися в часі декілька речей, які мене підштовхнули до цього.
Перше – це хард форк, в результаті якого агонізуючий Steem народив молодий та динамічний Hive, який стимулює бажання творити якісний контент. Минулого року я зробив серію детальних постів про всі мої подорожі (на той момент) для сервісу Travelfeed.io. Там не вітаються білінгвальні статті, то ж я писав їх українською і як міг перекладав їх на англійську. Всі ці тексти у мене залишилися і я хочу поділитися ними з україномовною спільнотою, яка варта того, щоб прочитати їх рідною мовою.
І тут якраз з’явилася спільнота, яка просуває україномовний контент - Quality UA Content, тобто якісний український контент. Тут, як то кажуть, сам Бог велів не тримати ці тексти у запилюженому сховку мого ґуґл-диска. Я поститиму їх практично у незмінному вигляді, за винятком невеличкого редагування, з посиланням на мої англомовні статті (дую тепер на холодне після бану, коли я використав шматки інформативних тестів без вказання джерела, до речі треба буде виправити їх у цих моїх оповідках про мандрівки).
Ну, що як каже один ведучий із Телебачення Торонто, вйо до новин…, ой перепрошую, вйо до мандрів (далі йде вже текст «мандрівного поста»).
Мій перший похід в гори
Привіт, друзі! Нарешті я вирішив детально розповісти вам про перший свій похід у гори. Я вже раніше ділився фотографіями цього походу, але тепер фотографій буде ще більше (щоправда, вони ще не дуже високої якості, адже це відбулося у далекому 2007 році, коли цифрові фотоапарати середнього цінового сегменту робили гірші фото, ніж сучасні недорогі смартфони). Також я розповім вам, чому з того часу я полюбив гори, чому величні вершини Карпат назавжди полонили моє серце, хоча новачку в горах дуже важко.
Отож, давайте я розповім все по порядку. У свій перший похід я потрапив випадково. Якось до мене в гості прийшов мій друг, ми поговорили про се, про те. Раптом йому зателефонували його друзі і запропонували піти в гірський похід (до речі мій друг на той момент також не був ще в горах). Мій друг не міг це зробити з причин, яких я не пам’ятаю і запропонував піти мені замість нього. Я погодився, оскільки ця пропозиція мені здалася цікавою.
Оскільки я не мав необхідного спорядження - рюкзака, карімата, спальника, намета, це все мені довелося позичити. Більш-менш відповідний одяг я підібрав сам. Їжу ми купили заздалегідь і розподілили рівномірно між усіма учасниками походу.
Наш подорож розпочалася у Львові, звідки ми потягом їхали до Івано-Франківська. Звідти ми кілька десятків їхали рейсовим автобусом, вже не пам’ятаю точно до якого саме містечка. Потім ми просто найняли по дорозі якийсь вантажний бус і веселою юрбою їхали до місця, звідки розпочався наш піший похід.
Оскільки нашою початковою метою був підйом до гірського хребта Чорногора, по якому проходить адміністративна межа Івано-Франківської та Закарпатської областей України, то в якості початкової точки нашого походу ми обрали Дземброню – найвисокогірніше село України, яке розташоване на висоті близько 900 метрів над рівнем моря. Саме цим фактом можна пояснити те, що лише за годину після початку походу мені, непідготовленому новачкові, стало дуже важко дихати, адже на значній висоті кількість кисню в атмосфері є дуже заниженою, тому ваші легені мають працювати більш інтенсивно. Проте через деякий час я адаптувався і моє дихання стало більш нормальним. Я почав звертати увагу на місця, якими проходив наш маршрут.
А звертати увагу було на що. Ще на початку ми побачили засніжені вершини гір, на які ми мали піднятися. Карпати не відносяться до того типу гір, вершини яких цілий рік вкриті снігом, проте у травні, коли відбувся наш похід, в горах ще було достатньо снігу. В поєднанні з тим, що біля підніжжя гір вже майже настало літо, це виглядало захоплююче.
Під час підйому нам трапилося багато цікавих речей, крім красивих гірських краєвидів. Якраз саме почали цвісти крокуси, фіолетові квіти яких виглядали дуже красивими на фоні сухої минулорічної трави. Також ми зустріли мандрівника, який піднімався на вершину зі своїм псом, німецькою вівчаркою. Найбільш цікавим було те, що цей пес мав спеціальну упряж, до якої кріпилися сумки, в яких були харчі. Сам мандрівник ішов майже з порожніми руками.
Сьогоднішній пост я завершу на місці першого серйозного привалу, коли ми відпочивали після підйому на хребет Чорногора. Ми тоді пообідали, помилувалися панорамою гір і пішли в напрямку гори Піп Іван, але про це я розповім наступного разу.
Тут про мою подорож англійською.