Hi friends! Finally I managed to go to my village for a few days.
Today I planned to return by car to Lviv. However, I was just picking things up when an air alarm started howling on my smartphone (in the street I couldn't hear the siren because the village is remote). Then friends started calling and writing with the question: how are you? I felt that something had probably happened. A friend called me and said that Lviv had been fired at with rockets, not far from the route I usually take. The air alarm lasted a very long time and now it has reappeared. I decided not to go anywhere because it was dangerous.
Surprisingly, I really wanted to spend another evening in the village, I really like being here ... And so my thoughts materialized in this way.
Привіт друзі! Нарешті мені вдалося на кілька днів поїхати у село, щоб відпочити і визначити плани на майбутнє.
Сьогодні я мала повернутися машиною до рідного міста, адже завтра вранці маю роботу в церкві. Проте тільки я зібрала речі, як почала вити повітряна тривога у моєму смартфоні (в реальності я б не могла почути сирену, оскільки село є віддалене). Тоді почали дзвонити і писати друзі із запитанням: як ти? Я відчула, що мабуть що трапилося. Один друг подзвонив мені і сказав, що Львів обстріляли з ракет, причому неподалік від траси, якою я зазвичай їду. Повітряна тривога тривала дуже довго і зараз вона з'явилася повторно. Я вирішила нікуди не їхати, бо це небезпечно.
Дивовижно, я дуже хотіла ще вечір провести в селі, дуже люблю тут бути... І ось мої думки матеріалізувались таким чином.
To calm my thoughts, I decided to write about my wonderful walk yesterday.
Early spring... I got to that magical period in the life of nature, when the first flowers and the first buds on the trees appear. I know that spring always comes to the village a little later than in the city. That's why I didn't expect to see so many flowers... I acutely feel the world of nature. You know that I often invite my readers to the dense forest, to the mountains, to the realm of majestic beeches and spruces.
Щоб заспокоїти думки, я все таки вирішила написати про свою прекрасну вчорашню прогулянку.
Рання весна... Воскресіння життя. Я потрапила на той магічний період у житті природи, коли з'являються перші квіти і перші бруньки на деревах. Знаю, що весна завжди приходить у село трошки пізніше, ніж у місто, бо в місті на кілька градусів тепліше. Тому не очікувала побачити стільки квітів... Я гостро відчуваю світ природи, особливо коли довго перебуваю в місті. Ви знаєте, що часто я кличу своїх читачів у дрімучий ліс, в гори, у царство величних буків і смерек.
Зараз моя радість від споглядання перших квітів поєднується зі смутком через те, що у моїй квітучій Україні вже місяць йде війна, яку розпочала Росія. Я уявляю собі, що на Сході, Півдні і Півночі моєї країни знищені не лише будинки чи інфраструктура міст, не лише людські життя, але і поля, ліси, рослини і тварини, одним словом природа. Всюди лежать міни. Люди не можуть посіяти пшеницю на полях через постійні обстріли. Адже найбільше полів знаходиться у степовій зоні, на Півдні, де зараз бої!
А ще мене вразило, що у кількох областях люди не можуть ходити в ліс, бо там також небезпечно (наші вороги лишають там різні види мін). Коли я ступаю кожен крок по своєму саду чи лісі, то згадую про це.
 |  |
Now my joy of contemplating the first flowers is combined with sadness due to the fact that in my blooming Ukraine there has been a war for a month, which was started by Russia.
In the east, south and north of my country, not only houses or urban infrastructure have been destroyed, not only human lives, but also fields, forests, plants and animals, in a word, nature. There are mines everywhere. People cannot sow wheat in the fields due to constant shelling. After all, most of the fields are in the steppe zone, in the South, where the fighting is now!
I was also struck by the fact that in several regions people cannot go to the forest, because it is also dangerous there (our enemies leave different types of mines there). When I take every step in my garden or forest, I think about it.
During my walk I was happy to notice that there are the first flowers in the gardens on the southern sunny slopes. These are blue and white snowdrops, yellow stars and even very tiny anemones. The singing of birds complements this heavenly picture. It's sunny, windless, warm enough. In such moments I want to share the beauty with the whole world! Winter has passed. The sun gives life to everything around.
Під час моєї прогулянки я з радістю помітила, що на південних сонячних схилах у садах є перші квіти. Це блакитні проліски, що лише прокльовуються з-під землі, це підсніжники, жовті зірочки, ряст і медунки. Навіть зовсім крихітні анемони я побачила. Спів птахів доповнює цю райську картину. Сонячно, безвітряно, досить тепло. В такі митті хочеться поділитися красою з усім світом! Минула зима, настав час довгих днів. Сонце дає життя усьому навколо.
After walking through the abandoned gardens, I came to the edge of the forest. The sun was already low, but I dreamed of walking in my native forest!!! And I went to meet the setting sun. I wanted to reach the glade at the top of the forest hill to wish the sun good night. And I succeeded. That evening the sun was first orange and then red. After sunset I was still sitting on a log in the woods drinking hot tea.
Погулявши по закинутих садах, прийшла на край лісу. Сонце вже було низько, але я таки мріяла прогулятися по рідному лісі!!! І я пішла назустріч сонцю, що заходить. Дуже хотіла дійти до поляни на вершечку лісового пагорба, щоб побажати сонцю надобраніч. І мені це вдалося. У той вечір сонце було спочатку оранжевим, а потім червоним. Коли воно зайшло, я все ще сиділа на колоді у лісі і пила гарячий чай. "Чого ти тут сидиш? Вже темно, в твоїй країні війна. А якщо буде тривога, куди будеш ховатися?" Так мені казав голос розуму і я його послухала. Додому йшла у сутінках дорогою між лісом і полем, слухаючи як гудуть авто на трасі що за кілька кілометрів від лісу.
Я так хочу щоб ці миті зі мною лишились назавжди. І щоб радість від споглядання природи не була затьмарена великим горем, яке спіткало мою країну.
"Why are you sitting here? It's already dark, there is a war in your country. And if there is an air alarm, where will you hide?" So the voice of reason told me and I listened to him. I was walking home at dusk on the road between the forest and the field, listening to the hum of cars on the road a few kilometers from the forest.
