Hello, my dears!
It's a rainy and not very fun evening today. In such weather, when the rain alternates with wet snow, it is best to sit in a warm house and remember some good trips.
I look at the photos and again I am captured by my ancient city. How beautiful it is, old, but also eternally young.
My daughter and I recently went to a beautiful concert in the former Dominican Cathedral (now a church). I have already talked about this in my blog, but today I would like to share some unpublished photos. And to dive headfirst into the world of monochrome. As you have already understood, it suits for Lviv.
Привіт, мої дорогі!
Дощовий і не дуже веселий вечір сьогодні. В таку погоду, коли дощ чергується із мокрим снігом, найкраще сидіти в теплому домі і згадувати якісь гарні подорожі. Переглядаю фото і знову потрапляю у полон мого давнього міста. Яке ж воно красиве, старе, але і вічно молоде.
Нещодавно ми з донькою ходили на гарний концерт у колишній Домініканський собор (тепер це церква). Я вже розповідала про це у своєму блозі, проте сьогодні хотіла б поділитися деякими неопублікованими фото. І пірнути з головою у світ монохрому. Як ви вже зрозуміли він личить Львову. Та мабуть як і кожному старовинному місту...
My favorite Powder Tower sleeps and dreams of past centuries. And what dreams do the two guard lions have? Maybe they see some old battle under the city walls, or maybe a romantic love story.
Моя улюблена Порохова вежа спить і бачить сни про минулі століття. А які сни бачать два леви-сторожі? Може бачать якусь давню битву під стінами міста, а може романтичну історію про кохання.
Pidvalna Street is surprisingly quiet and uncrowded today. Only the bell tower of the Church of the Assumption and the lonely Ivan Fedorov who looks somewhere...
Вулиця Підвальна сьогодні на диво тиха і безлюдна. Тільки вежа дзвіниця Успенської церкви і самотній Іван Федоров виглядає когось...
The beauty of ancient buildings makes us think about our own lives, where we are going and what we will leave behind?
Краса древніх будівель змушує нас замислитися над власним життям, над тим, куди ми йдемо і що залишимо після себе?
Бароко - це розкіш, краса, блиск, але і певний смуток та безпорадність перед обличчям долі. Хоча чимало скульптур у домініканському храмі є вже з епохи класицизму, коли гармонія, розум і віра у добро панувала в мистецтві.
Можна багато разів побувати тут, але щоразу відкривати для себе нові деталі і дивуватися із талановитості майстрів, імен яких я на жаль не знаю.
Baroque is a luxury, beauty, brilliance, but also a certain sadness and helplessness in the face of fate. Although many sculptures in the Dominican church are from the era of classicism, when harmony, reason and faith in the good prevailed in art.
You can visit here many times, but each time discover new details and marvel at the talent of the masters.
The city outside the temple lives its life, bustling, laughing or crying. And I am haunted by the saying: "Life is short, and art is eternal." Although who knows...
Місто за межами храму живе своїм життям, метушиться, сміється чи плаче. А мене вперто переслідує вислів: "Життя коротке, а мистецтво вічне". Хоча хто зна...
This is my entry to the Monomad challenge by 
See you in the black and white world!