Минулого разу я розповів вам, як ми великою компанією у складі 9 чоловік поїхали по гриби у Старосамбірський район і про те, як частина з нас вирішила дослідити ліс у пошуках нових грибних місць. Я завершив свою розповідь на тому, як дослідники лісу самі розколися на дві групи і як нас троє пішли донизу від найвищої точки того лісу.
Отож, я та ще двоє моїх попутників, пішли по хребту пагорба додолу. Але зручна стежка, яка там була, дуже швидко завершилася і ми знову потрапили в зарослі. Продершись крізь густий підлісок, ми повернулися на дорогу, якою ми вже ішли раніше. Там я знайшов цікавого гриба, якого неможливо з нічим переплутати - шишкогриб. Це гриб з родини боровикових, але вкритий лусочками, які роблять справді його схожим на якусь шишку. Він не отруйний, а в різних джерелах його називають або їстівним, або умовно-їстівним. Незвичайну знахідку взяв до свого кошика мій друг, щоб показати вдома.
Ми орієнтувалися по позначці, яку ми поставили на ґуґл мапі, але GPS постійно спантеличував нас, неправильно показуючи наше місцезнаходження відносно збереженої точки. Частково через це, частково через незнання місцевості ми потрапили просто до гігантського яру, до дна якого ми спускалися неймовірно довго, а потім нам довелося підніматися знову, по одному із бокових відгалужень цього яру.
Вгору довелося дертися через зарослі ожини, а також через повалені дерева, що сильно сповільнювало наше пересування, оскільки ми були вже добряче втомлені.
Видершись нагору і трохи віддихавшись ми почали спускатися. Місцевість стала більш привітною, посвітлішало і ми одразу ж відчули цю різницю. Я першим побачив два красені-білих, а потім і мої друзі почали знаходити ці грибочки.
Крім білих грибів, нам трапилося декілька молоденьких червоноголовців, які ми, зголоднілі за грибами, також були дуже раді бачити.
Так, запалившись азартом від появи грибів,ми не помітили, як спустилися до знайомих місць, де декілька годин тому ми розділилися. Виявилося, що вранці ми не знайшли всіх грибів там і ще залишилося декілька білих.
Коли ми вже спустилися майже до самого низу, ми почули голоси. Виявилося, що це наші друзі, з якими ми розійшлися ще біля вершини пагорба. Ми ішли зовсім різними шляхами, проте зустрілися в одній точці. 😃 Ми почали хвалитися своїми знахідками, виявилося, що наша підгрупа була більш удачливою, хоча серед трьох друзів я знайшов найменше, трохи більше половини відра.
Коли ми дійшли до машини, знайшли записку, де йшлося проте, що решта з нашої компанії на іншому авто поїхали в сусіднє село і чекають нас там, біля місцевого магазину. Ми поїхали туди і нарешті зібралися усі разом. Підвели невеличкі підсумки, лише двоє з нас мали по відру грибів, ще двоє приблизно по половині, решта менше. Загалом, за кількістю грибів, це був не найвдаліший мій грибний похід, але точно дуже насичений враженнями! 😉