Поговоримо сьогодні про український аналог "black lives matter", а звучить він наступнім чином "русский язык притесняют". Ця тема в Україні така ж відкрита рана як усторія з правами темношкірих в США. Нею маніпулюють політики. Через неї виходять на мітинги. Завдають психологічної та фізичної кривди представникам іншого табору. Але якщо на цю проблему подивитись з третьої сторони, вона здається нікчемною. Тож можна сказати, що питання мови - це український національний демон розбрату. Хто ж тут скривджений, а хто тут кривдник? Щоб нам простіше було аналізувати мовну ситуацію в Україні давайте спочатку розберемо ситуацію з "black lives matter" в США. Маємо прецедент перевищення застосування сили поліцейським при затриманні підозрюваного (опускаємо колір шкіри, і цим вибиваємо фундамент боротьби чорношкірого населення). Мабуть всі бачили, а якщо не бачили то подивіться фільм "Експеримент". При отриманні влади, людям зносить кришу. Нажаль, правоохоронці досить часто і не лише в США зловживають своїм положенням і вбивають (згадаємо ситуацію з застреленим поліцейськими України 5-річного хлопчика в Переяславі). Отже ситуація вказує на проблеми в поліції, але увага акцентується саме на кольорі шкіри затриманого. Піднімаються архіви про всі випадки кривдження чорношкірих. Пірнають в глибини історії і починається дурдом. Білі стають на коліна вибачаючись за те, до чого вони не причетні. Расисти були є і будуть і якраз їх на коліна не поставлять акції в США, а лиш навпаки переконають в їх правоті. Починається чорний расизм. Подивіться серіали та фільми, які останнім часом випускають кіностудії США. Чорношкірі там явно в фаворі. Але якщо вже копати історію та знаходити постраждалих, то чомусь не отримали часу в ефірі місцеві корінні жителі, так звані "червоношкірі". Що ми маємо: Білих, які вважають себе винними та чорних, які вважають, що до них ставляться упереджено.
Повернемось до України та мови. Українська етнічна група має досить давню історію, традиції, досить велику групу населення. Як і будь яка історія, історія України має різні періоди, злети і падіння. Українці (Київська Русь) були і найсильнішою державою Європи і (УРСР) колонією об яку витирали ноги. І от ми приходимо до сучасної Історії. Україна незалежна і як елемент незалежності Державна мова - Українська. Творці конституції навіть не задумувались, що цим заклали фундамент розбрату, хоча чи їх це вина? Понад 300 років перебуваючи в статусі "окраины империи". В людей заклалася ідея другосортності. Звичайно що "імперія" прикладала до цього руку пропагуючи єдині цінності для всіх ("новый мировой порядок"?). Але імперія розвалилася і можна будувати сильну самостійну історію. Та ми ще пам'ятаємо/відчуваємо ошийник на собі. Одних це кидає в гнів і вони готові крушити все, що їм нагадує, що до нас відносились як до собак (ну прям як негри в штатах, які згадують часи безправ'я). Інші, як пес з мільтфільму, не знають, що робити з тою свободою і готові кричати "Путін памаги". Ці протиріччя відчуттів зустрічаються в питанні мови. Мова це інструмент передачі інформації. Ні більше, ні менше. Тобто, якщо дві людини спілкуються і розуміють один одного, значить все ОК. Якщо всі в країні спілкуються одною мовою чудово. Якщо територія велика існують місцеві діалекти - не смертельно, бо це ж знову таки ідентифікація народності. Але держава може стимулювати використання одної мови для спрощення комунікацій. Та що ми маємо. З одного боку Покупець з 5 гривнями в руці відчуває владу і тероризує касира. А з іншого "рускагаваріщіє" взивають до правозахисних організацій, через дубляж фільмів українською, а не російською і квоти на україномовний контент в ефірах. Це при тому, що можна йти в інтернет і споживати що завгодно та якою завгодно мовою. В обох випадках це прояв меншовартості.
P.S. Коротка історія про те що мене надихнуло писати цей лонгрід.
Я і дружина українці з вищою освітою хорошим багажем знань та високими моральними цінностями. Єдина відмінність я україномовний, дружина - русскоговорящая. Ідемо в автомобілі. Дорога десь з годину. В мене трохи глючна автомагнітола, яка при потраплянні в яму вирубається і скидає всі налаштування радіостанцій. Тож доводиться заново вмикати і мотати по радіостанціях. Реклама - далі. Монотоний спіч (новини чи політичні батли) - далі. Галіма композиція - Далі. Нормальна знайома музика - лишаємо. І от вийшло, що зупинився я на 100.0 FM (100% українське радіо). Весь контент українською. Я якось ніколи не звертаю уваги якою мовою співають. Для мене то не принципово. Але дружина десь на 40-й хвилині запитує.
- ми всю дорогу будем слушать украинскую музыку
- а чому б і ні?
- это какое-то националистическое радио, переключи! (реакція на фразу з прийомника "Мова то душа народу")
- Ну будемо їхати назад включу інше.
- Включишь шансон?
- Нє, шансон не включу. бо не люблю ту музику. (не тому що російською, а тому що ідеологія там для мене некомфортна)
- Почему ты всегда радио выбираешь? Почему ты постоянно мне навязываешь эту мову? Ты что забыл что у нас интернациолнальная семья?
Ось така хуйня малята. Комплекс меншовартості призводить до того що людина перестає асоціювати себе з українською національністю і роздратовується лише через те, що доводиться 40 хв чути російську лише з власних вуст.
P.P.S. Якщо в спілкуванні розумієте ви і розуміють вас, значить з мовою проблем немає. Якщо ж вам задється, що вас притісняють - йдіть до психолога доки не пізно, або виїзджайте в середовище комфортної мови ;)
Слава Україні!!!