UA: (en - below)
Привіт.
За останній рік сталось багато всілякої фігні, але я майже не згадував про найважливіше ні в розмовах із знайомими, ні в дурацьких постах у соцмережах.
На початку літа в мами, Олександри Богданівни Олексюк (на фото: в київському ботсаду) діагностували колоректальний рак, котрий вже встиг розвинутись з метастазами (Са с\ампулярного відділу прямої кишки Т4N1M1G2, Mts в печінку). Далі почалось лікування, робили тимчасову операцію (екзостомія), призначали курси хіміотерапії. На жаль, хімія не допомогла, а після останнього курсу мама вирішила відмовитись від подальшого подібної терапії, оскільки стан здоров’я лише погіршувався. Її рішенням було жити ці перші місяці 21 року там, де вона звикла і почувалась комфортно - на дачі біля Києва.
Дуже швидко мамі стало ще гірше, тепер уже просто пройти кілька метрів до кухні і т.д. було повільно і важко. Кілька днів тому я її перевіз в київську квартиру, щоб можна було постійно бути поруч і допомагати.
Але зараз мама перетворилась на “паліативного хворого”, уже не може піднятись з ліжка, впала вночі при спробі встати (добре, що не травмувалась при цьому), дуже мало їсть і відмовляється від більшості страв (рідкі каші), які я їй готую.
Раніше мамі допомагали звичайні обезболюючі, зараз оформлюю рецепт на списочні опіати. Найпростіші побутові речі, наприклад одягнутись і т.д, уже не можливі без моєї допомоги. Все це так терміново, а я, як колись пожартував з іншого приводу товариш, навіть якби доглядав за каменем в якості кімнатної рослини, камінь би розсохся. Тобто, людина без досвіду і необхідних вмінь. Ну якщо без сумної іронії, то скажу, що, хоч я і очікував, що до такого дійде, але на рівні мого індивідуального буття цей досвід дуже незвичний і важкий. Головне, що я розумію, що мало чим можу допомогти в принципі, бо поремонтувати улюблену людину, як мені вдалось із невеликою частиною квартири чи простими поломками велосипеду, я не маю можливості, навіть за усього бажання.
Вибачте за ігнор або нездійснені обіцянки від мене, я можу просто забути за цими всіма проблемами, з ким про що домовлявся і т.д.
За останні дні взагалі здається що часу нема ні на що інше, окрім догляду і побутових справ.
Не знаю, скільки це триватиме, мій батько помер ще в 2002 році, у нього також була онкологія і після критичного погіршення стану здоров’я він протягнув не довго. На той момент я це не дуже осмислено сприймав, для підлітка хвороби і смерть - це щось дивне, але не дуже близьке. Зараз мені хотілося б, щоб мама подовше побула зі мною, але щоб у неї була прийнятна якість життя і вона не страждала.
Нікого, хто був би мені по-справжньому близький (ближче, ніж хороші знайомі), в мене нема, в останні роки спілкувався багато з ким, але фактично ні з ким близько-задушевно. Натомість, мама всі роки мого життя намагалась бути до мене поближче, навіть коли я цього не цінував (тепер шкодую), оточувала мене любов’ю і підтримкою і не ображалась навіть тоді, коли я був щодо неї повним мудаком. Навіть не уявляю, що робитиму, якщо (коли) її не стане, чи не залишусь взагалі один і нікому не цікавий та не потрібний, якщо на якийсь момент закриюсь в собі чи не вкладатимусь емоційно в стосунки (будь-які) з (будь-якими) людьми.
Побажайте мамі всього найкращого, що можна у таких обставинах, а християни (релігія, до якої, без фанатизму, належала мама протягом всього життя) можуть помолитись чи поставити свічку за здоров’я. Яка допомога нам потрібна в першу чергу, важко сказати. Зараз займаюсь залученням підтримки із сторони благодійного фонду для онкохворих паліативних пацієнтів. Якісь гроші вочевидь потрібні - я не впевнений чи зможу найближчим часом займатись будь-якою роботою продуктивно, трохи збережень є, але не знаю наскільки вистачить. Поради і щось побутове точно потрібне - наприклад, зараз потрібен кулер, щоб теплу воду біля ліжка з краника можна було набрати.
Цінуйте ваших близьких, частіше їх обнімайте і говоріть якісь добрі слова, навіть якщо це банальність. Можливо, це саме те, про що пошкодуєте, якщо цього не зробите, поки є нагода. Людське життя дуже коротке і дуже легко псується та ламається. Не будьте невігласами, такими, яким був я, не забувайте вчасно обстежувати своє здоров’я і спонукайте та мотивуйте всіх близьких. Ніби очевидні речі, але мені, це очевидно, було байдуже, поки не сталося такої ситуації, я не надто задумувався і не переймався.
Хороших новин поки нема, подорожей не планується, планів на майбутнє нема. Важко це все писати, але хоч з кимось треба поділитись.
EN:
Hello.
There has been a lot of bullshit happening around over the last year, but I hardly mentioned the most important things either in conversations with acquaintances or in stupid posts on social networks.
At the beginning of the summer 2020, my mother, Oleksandra Oleksyuk was diagnosed with colorectal cancer, which had already developed with metastases (T4N1M1G2, Mts to the liver). Then treatment began, temporary surgery (exostomy) was performed, and chemotherapy was prescribed.
Unfortunately, the chemotherapy did not help, and after the last course, my mother decided to quit further therapy, because her health only deteriorated. Her decision was to live next 3 monthes where she felt comfortable - in a country house near Kyiv.
Very quickly my mom became even worse, now it's just a few meters to the kitchen, etc. became slow and difficult. A few days ago I took her to a Kyiv apartment so that I could be there all the time and help.
But now my mother has become a "palliative patient", she can no longer get out of bed, fell at night when trying to get up (it was lucky that she was not injured), eats very little and refuses most of the dishes (liquid porridge) that I cook for her.
My mother used to be helped before by ordinary painkillers, now she has a prescription for opiates.
The simplest things, such as getting dressed, etc., are no longer possible without my help. All this is so urgent, and I, as a friend once joked about something else, even if I took care of the stone as a houseplant, the stone would dry up. That is, a person without experience and necessary skills. Well, without sad irony, I will say that, although I expected this to happen, but at the level of my individual existence, this experience is very unusual and difficult.
The main thing is that I understand that I can do little to help in general, because to repair a human being, as I managed with my bike, is impossible, even if I want to.
Sorry for ignoring or unfulfilled promises from me, I can just forget about all these problems, with whom I agreed, etc.
In recent days, it seems that there is no time for anything else than care and household chores.
I don't know how long it will last, my father died in 2002, he also had oncology and after a critical deterioration in his health he did not last long. At that time, I didn't take it very seriously, for a teenager the illness and the death are something strange, but not very close. Now I would like my mother to stay with me longer, but to have an acceptable quality of life and not suffering.
I don't have anyone who would be really close to me (closer than good acquaintances), in recent years I have communicated with many people, but in fact with no one close-heartedly. Instead, my mother tried to be closer to me all my life, even when I didn't appreciate it (now I'm sorry), surrounded me with love and support, and didn't take offense even when I was a complete asshole. I can't even imagine what I will do if (when) she is lost, if I stay alone at all and nobody is interested or needed, if at some point I'll close myself in or don't invest emotionally in a relationship (any) with (any) people.
Wish my mom all the best in such circumstances. Christians (a religion to which my mother belonged all her life) can pray or light a candle for health. It is difficult to say what help we need in the first place. I am currently seeking support from a charity fund for palliative cancer patients. Some money is obviously needed - I'm not sure if I will be able to do any work productively in the near future, there are some savings, but I don't know how much will be enough. Tips, advices and something household is definitely needed.
Appreciate your loved ones, hug them more often and say some kind words, even if it is banality. Maybe that's exactly what you'll regret if you don't do it while you have the opportunity. Human life is very short and very easily spoiled and broken. Don't be ignorant, as I was, don't forget to check your health in time and motivate to do it all your beloved ones. It seemed like obvious things, but I didn't care, until such a situation happened, I didn't think too much.
There is no good news yet, no trips and travels are planned, no plans for the future. It's hard to write all this, but at least I have to share it with someone.