Так мало гарного я бачила останнім часом.
Минулого тижня... Четвер. Я змушена була відпустити Нюшу на веселку. Йому було боляче. Стало значно гірше буквально впродовж останніх двох днів його життя. Він заслуговує на велетенський допис.
Та зараз боляче переглядати старі фото. Я тепер як людина без частини тіла або з наскрізною раною, через яку дме вітер.
....
Ми з татом нарешті вибрались в село, щоб забрати ще деякі речі і намітити план дій. Неповний місяць, як я звідси поїхала.
І ось вперше за довгий час сьогодні видався сонячний красивий день і відповідно оранжево-червоний захід сонця. Я забула як виглядає сонце і блакитне небо. Сірі однакові дні.
А ось це просто захоплює і відволікає, такий спокій і велич водночас. А в повітрі чомусь пахне весною... Все змішалося в наших порах року.
Після споглядання вогню небесного нам довелося видобути вогонь земний. Хата скучила за людиною. Мені навіть подобається, що я лишила тут невеликий срач (так у нас називають безлад), адже це створило відчуття, ніби я недавно вийшла по справах я повернулася.
Отож, вогонь земний. Я люблю іноді цю романтику. Тут ключове слово іноді:) І добре, коли є допомога. Дякую Всесвіту, що на вулиці +6 +7°. Тоді і хату протопити легше.
Скучила я за цим місцем.*
Давайте послухаємо трошки шум вогню.
А я дуже сподіваюся, що в ближчому часі вийде писати частіше. І навіть читати:)
