Значний внесок у світовий запас золота, який на сьогоднішній день складає трохи менше 170 тис. тонн, внесли старателі часів золотих лихоманок. Перша і одна з
наймасштабніших «епідемій» почалася в Бразилії в 1690 році. В цілому в ній взяло участь приблизно 900 тис. чоловік з Португалії і країн Африканського континенту. У «золотоносних» центрах накопичувалася величезна кількість людей, серед яких було дуже просто загубитися злочинцям, які віддавали перевагу крадіжкам, а не здобичі
дорогого металу самостійно. Особливо небезпечно було знаходитися на площах, де займалися збутом золота, - вони були місцем не тільки угод, але і жорстоких розправ.
Менш масштабними, але куди більш відомими стали золоті лихоманки на території Північної Америки. Їх було кілька, але найзнаменитіші проходили в американській Каліфорнії і біля берегів річки Клондайк, що на північному заході Канади.
Каліфорнійська золота лихоманка почалася в 1848 році зі знахідки теслі Джеймса Маршалла, який працював на тартаку Джона Саттера. І Маршалл, і Саттер намагалися приховати виявлене ними родовище, але незабаром інформація про нього все ж поширилася штатом і далеко за його межі, а пізніше були знайдені і більш «багаті» точки. В результаті Саттер розорився - все працівники роз'їхалися, поселенці, які прибули, крали зерно і худобу, а Маршалл не заробив ні цента, оскільки знайшов золото на чужій
землі, та поступово зійшов з розуму. Через масові переїзди робочих, діяльність заводів і фабрик не могла підтримуватися на колишньому рівні, сотні людей під час
подорожей потрапляли в аварії й серйозно хворіли, рівень безпеки в деяких містах значно знижувався. Непросто в ті часи довелося і індіанським племенам: багато з них проживали на «золотих» територіях і були змушені покинути домівки з приходом старателів.
Про клондайкську лихоманку 1896-1898 років ми знаємо насамперед з розповідей Джека Лондона. Він також не встояв перед можливістю швидко розбагатіти і відправився на північний захід Канади. Там майбутнього письменника спіткала доля багатьох його попередників і послідовників: діставшись до копалень, він не знайшов золота, але через суворі погодні умови не зміг відразу повернутися додому. Лондону довелося чекати весни, борючись з бідністю (він витратив всю готівку), цингою і обмороженням. На щастя, йому вдалося вибратися, але так пощастило далеко не всім.
В першій половині XIX століття золоте безумство прийшло до Сибіру. Дорогоцінний метал в цьому регіоні виявив селянин Єгор Лісовий в 1828 році. Про знахідку, яка трималася в таємниці, дізнався купець Андрій Попов і послав до Лісового людей з метою вивідати у нього місце видобутку золота. Загін повернувся ні з чим, а коли Попов сам відправився до самітника, то виявив того вбитим. Проте родовище все ж вдалося відшукати, і незабаром в Сибіру повторилася каліфорнійська історія: люди кидали
роботу і сім'ї, лавки закривалися, ремесла припиняли своє існування - всі хотіли мити золото.