"Little Chicago on the Dnipro" This definition is given to Cherkassy
I love this city. I have many alcohol and educational stories with him. Here I knew the true taste of gorilka and here I hated her in the walls of the narcological department.
«Маленьке Чикаго на Дніпрі» Таке визначення дають Черкасам
Я люблю це місто. З ним у мене пов’язано багато алкогольно-просвітницьких історій. Тут я пізнав справжній смак горілки і тут я її зненавидів у стінах наркологічного відділення.
But it's not about that.
Here in the receptions once my brother was living. And here we occasionally knew the complexity of being a bottle of vodka. And then we quarreled with him and did not speak for half a year. And then my kum was reconciled. And we are with him and with the kum, who so well reconciled us, went on to know life further.
What we did in the next 5 hours is often called a vulgar phrase "to drive a goat".
Bypassed all decent and not very cafe, at least in the city center. In other words, the spirit of the city is not possible. Especially when you have 20, you already have a steady earnings and still not lost in the drive of life.
The case was in March, the weather was terrible. There was no snow, but there was a specific slap (this is an important point).
When the enthusiasm for further experimentation with alcoholic beverages disappeared, my friend took me to a sign of reconciliation. It seems we were still consuming the bottle and were going to sleep. Woke up in the morning, not in the best condition (who practiced with vodka knows these physiological sensations, in the ordinary people they are called "bodun").
In order not to wake his wife, we went to the kitchen. It was a day off, six in the morning, high humidity in the yard, early spring and we were with our hangover. Brewed strong tea. And here ... I confused something: "look, Sergei, the man ran on the skis ..." - "Well, nafik"
Meanwhile, a man on a desert, which stretches across the road from the sleeping area closer to the outskirts of Cherkasy, ran back on skis.
"All will not drink more", bottles with vodka flew into the trash. Garbage quickly collected, rushed to prepare a diet breakfast - "Vodka - Evil"
Meanwhile, the athlete ran again on skis. And then it became clear that what we perceived as a white fever actually turned out to be an athlete who was running on a landing where the snow was still a little shadowed.
Truly, life is a path of disappointment. After that, when I'm in Cherkassy, I drink only coffee. Although coffee they are terrible.
Але мова не про це.
Тут у приймах колись жив мій побратим. І тут ми з ним періодично пізнавали складнощі буття за пляшкою горілки. А потім ми з ним посварилися і півроку не розмовляли. А тоді нас помирив мій кум. І ми з ним і з кумом, який так нас гарно помирив пішли далі пізнавати життя.
Те чим ми займалися найближчих 5 годин часто називають дещо вульгарним словосполученням «водити козу».
Обійшли ми всі пристойні і не дуже кафе, принаймні у центрі міста. По іншому пізнати дух міста не можливо. Особливо коли тобі 20, в тебе є вже сталий заробіток і ще не розгубився драйв життя.
Справа була у березні, погода стояла жахлива. Снігу вже не було, а була конкретна хляпа (це важливий момент).
Коли запал до подальшого експериментування з алкогольними напоями пропав, друг мій на знак примирення забрав мене ночувати до себе. Здається ми там ще спожили пляшку і полягали спати. Проснулися зранку, в не найкращому стані (хто практикував з горілкою знає ці фізіологічні відчуття, в простонародді їх називають «бодун»).
Щоб не розбудити його дружину, ми пішли на кухню. Був вихідний день, шоста година ранку, висока вологість на дворі, рання весна і ми зі своїм похміллям. Заварили міцного чаю. І тут… мене щось смутило : «глянь, Сергію, мужик на лижах побіг…» - «Та ну нафік»
Тим часом мужик по пустирі, який розкинувся через дорогу від спального району ближче до околиць Черкас, біг назад на лижах.
«Все не будемо більше пити», пляшки з горілкою полетіли в смітник. Швидко позбиралося сміття, поспіхом почав готуватися дієтичний сніданок- «горілка - зло»
А тим часом , той спортсмен знову побіг на лижах. І тут тільки стало зрозуміло, що те, що ми сприйняли за білу гарячку, насправді виявилося дійсно спортсменом, який бігав по посадці, в тіні якої ще трохи збереглося снігу.
Воістину, життя, це шлях розчарувань. Після того випадку, коли буваю у Черкасах, п’ю тільки каву. Хоча кава у них жахлива.