Декілька простих тез, які ви повинні зрозуміти.
1. Росія не віддасть наших моря
ких просто так, не віддасть, бо це вирішив якцйсь суд. Не віддасть і все. Вони будуть там сидіти рік, два, десять. Можливо, менше, бо завтра Путіна може схопити «апоплексіческій удар», і новий «цар» вирішить зробити відповідний жест. А, може, і довше. У будь-якому випадку це залежатиме від російської логіки. Оце все «ми засудимо Росію і вона всіх відпустить» – це казки для діточок. І рідних наших полонених, котрих не можна позбавляти надії. Згадайте кейси Сенцова, Кольченка, Карпюка і Клиха.
2. Так, Росія може їх відпустити, якщо вважатиме це своєю «політичною перемогою». В іншому випадку у неї просто немає сенсу робити подібні кроки. Тож коли Росія їх відпустить? Наприклад, якщо примусить Україну десь визнати їхню «вину», що буде відображенням російської версії подій у Керченській протоці, що нахабні «українські окупанти» вторглися у Керченську протоку. Після цього Росія їх запросто відпустить, бо тоді наші моряки виконають свою роль у цьому «цирку імені ФСБ», і вони більше росіянам потрібні не будуть. Чи добре це буде для України? Звісно, ні. Це буде чергове приниження та визнання факту порушення нашого суверенітету. Чи є це смертельним? Ні, формально у статусі Криму та проток нічого не зміниться. Він залишиться формально нашим з точки зору українського та міжнародного права, але реально ми туди не повернемося доти, доки звідти не забереться Росія, і перспективи останнього – дуже туманні. М’яко кажучи.
3. Чи був правий Клімкін? Формально – безперечно. Це можна розцінювати як виконання ним своїх обов’язків. Але при цьому він «умив руки» в питанні звільнення полонених. Тепер це питання буде змушений вирішувати його спадкоємець. І, очевидно, буде заляпаний з ніг до голови лайном. А Клімкін залишиться весь «у білому». Молодець.
4. Вибір, по суті, у нас наступний. Змиритися і принести полонених у жертву. Чекати, що, можливо, щось у Росії зміниться, і з цим – зміниться і російська політика (але це все із серії фантазій та припущень), або погодитися на прийнятні для Росії (і неприйнятні для України) формулювання, які будуть проголошені «зрадою», бо без формального визнання «вини» російська сторона українців не відпустить.
Я не агітую за якийсь із шляхів. Я за чесність. Якщо ви хочете принести наших в жертву – так і кажіть. Не треба всіх цих «судів» і т.д., бо вони не діють по відношенню до Росії і діяти не будуть. Якщо ж ви за їхнє звільнення шляхом переговорів – готуйтеся до «зради».
Джерело: Петро Олещук