Наші політики люблять повторювати слова одного віконта про те, що не буває вічних союзників, а є лише вічні інтереси. І коли це виправдовує наші дії, нам це подобається, а коли – дії наших союзників, ми співаємо, що вони продалися…
Від того, що ми зайвий раз назвемо Німеччину, Францію, а разом з ними і Британію «зрадниками», нам стане легше? Від того, що наша делегація демонстративно покине ПАРЄ, у рашинців буде серцевий напад?
Вони, великі країни, діють в своїх інтересах. А оскільки «ми» ще не входимо в спільноту «вони», нам треба проковтнути цю образу, і починати думати, як діяти в нових для себе обставинах.
Звичка жити в парадигмі віртуальних перемог, нічим не обґрунтована переконаність, що весь світ нам щось винен, і вганяє нас щоразу при найменшій невдачі в есхатологічний песимізм.
А треба було б пам’ятати відповідь одного самурая на запитання: як не боятися смерті. «Дуже просто, сказав самурай, уяви собі, що ти вже помер».
Поразка так поразка… Поставимо зарубку в історії, знімемо з себе хрест сумної невідворотності, бо щось погане, чого очікували, сталося – і з легкою душею йдемо далі.
Ось зайде путінська РФ в зал засідань. Треба подумати, як приготувати їй веселеньку зустріч.
Джерело: Евгений Якунов
Постійне посилання