Це таки мало колись статися. Пару годин тому у мене таки витягли гаманець. На залізничному вокзалі у Києві, з рюкзака, який я, як мені здавалось, пильнувала весь час. Бо багато їжджу, читаю весь час про пограбування, розумію, що стати жертвою на вокзалі – це лише питання часу.
Зразу скажу, що історія закінчилась нормальніше, аніж могло бути насправді.
Відсутність гаманця я помітила буквально через кілька хвилин. Вийшла з «Інтерсіті». Відразу заблокувала ВСІ картки. Пішла шукати поліцію. В інформаційній службі мені сказали, що на вокзалі поліції немає, треба йти у відділення, яке за метро. А патрулі? А спробуйте їх знайти.
До речі, жодних візуальних ознак, табличок, стрілочок, які б підказали шлях до поліції, я не побачила на 1 поверсі вокзалу.
Не стала я нікого шукати, пішла у відділення. Розумієте, коли у тебе щось трапляється і ти звертаєшся до поліції, то очікуєш, що реакція буде блискавичною. Що буде певна емпатія. Реакція була – звичайно-сонна, 7 ж година ранку. На подвір’ї сплять, лежать роми. Жінки в основному.
Сонний і втомлений поліцейський почав розпитувати. В цей час мені телефонують. Розмова:
– Ми там ваш гаманець знайшли. Можете прийти і забрати.
– Знайшли таки? – кажу, – Ну добре. І?
– Ну, вам потрібний гаманець? Ви ж губили його, так? – з притиском питає.
– Не губила.
– То вам не потрібний гаманець? – дивується.
– Потрібний. Лише я його не губила. Його вкрали.
– Ну, я не знаю, що там з ним сталось, але ми його знайшли. Подумали, що він вам потрібний.
– І що там є, в моєму гаманці?
– Все є. Окрім готівки, звичайно, – сміється.
– Куди йти? – питаю.
– Південний вокзал, кафе Папа Джо. Це біля кас 44-45.
– Як вас знайти? На цей номер телефонувати?
– Ви отримаєте гаманець. Буду я, чи буде мій напарник. Ми кур’єри, ми там працюємо. Ми випадково знайшли. Приходьте.
Нашу розмову слухають два слідчих. Натискаю відбій. Питають: Дзвонили з 066?
– Ні, з 063. І кажу їм: – Пішли зі мною. Така нагода. Можна ж запитати, звідки випадкові кур’єри знають, що у мене все-все на місці, окрім готівки.
– Так ми по формі. Немає жодної людини «по гражданке». Зараз я патруль відправлю.
– Ну, з патрулем навряд чи я заберу гаманець.
– Вони осторонь стоятимуть.
Почали телефонувати патрулю. Забігаючи наперед, скажу, що патруля я не бачила.
Приходжу в кафе Папа Джо. Там висить табличка «Технічна перерва». Але мене там чекають. Якийсь чоловік миє підлогу, не питаючи мене ні про що, дістає з шухляди мій гаманець.
– Ви знайшли? – іронічно питаю.
– Не я, мій кур’єр. Але ми тут ні до чого. Це все цигани. Цигани принесли. Вони вкрали, а нам принесли. А я бачу, тут наша мережева картка, ви – клієнтка нашої мережі, дай, думаю, розшукаємо вас. От, забирайте. Бачите, все на місці!
– А звідки ви знаєте, що все на місці? – запитую.
– А що, хіба ні?
Йду звідти. Мій потяг вже поїхав. Дивні такі відчуття, коли ти стоїш посеред людського натовпу і думаєш, як добиратися додому? Везіння в тому, що приватівська картка у мене в телефоні і там було зовсім мало грошей. Тому я її не заблокувала і пішла на метро.
В гаманці справді було все – техпаспорт на авто, права, ID-картка, платіжні картки і так далі. Всю готівку – 2 тисячі гривень і кілька канадських монет, забрали.
Пощастило, можна сказати. В гаманці була моя візитівка і ID-картка. Тому ідентифікували швидко і зателефонували. Певне, 2 тисячі їх задовольнили.
На поліцію мені було жалко дивитися. Обшарпана будівля, втомлені люди. Чесно, у мене навіть претензій немає. До оцих рядових співробітників. Те, що вони в курсі, те, що їхня робота з цього приводу слабка і нерезультативна, відомо. Що про це говорити? Ви ж не вірите, правда, що подолати пограбування на вокзалах – страшенно складна задача? Грабують роми – бо ромам дозволяють. Ця ніша, при пофігізмі керівництва правоохоронних органів, заповнилась би обов’язково. Те, що такий вид злочинів має етнічний характер, ще раз змушує задати класичне питання: – А кому це вигідно?
Ну і резюме.
- Картки і документи потрібно тримати окремо. Я це зробила в першу чергу, як переступила поріг квартири.
- Треба мати в кишенях, у валізі, якусь суму в готівці. Бо ніколи не знаєш, де тебе застане безгрошів’я.
- Власна візитівка або записка з текстом до того, хто «знайде» гаманець, може спростити «комунікацію» в разі милосердя злодія.
- Якщо на рахунку таксі, яким ви користуєтесь, є змога залишати трохи грошей, яких би вам вистачило в один бік з вокзалу, то зробіть цей аванс.
- Картки треба блокувати обов’язково, навіть, якщо вам зателефонують і повернуть їх. У моєї подруги з картками зразу пішли до банкомату
- Ну і так, картка «Привату» в телефоні, який я не випускала з рук, мені допомогла повернутися назад на метро. Інна Музичук, так народжується лояльність клієнток.
P.S. Камери спостереження могли б вирішити проблему. Грошей в країні немає. Це ж не музей Леніна в опен-спейс перетворювати, правда ж?
- P. S. І так, це ще про той досвід, який потрібний, коли ти живеш в небезпечному середовищі. Якщо не вийшло емігрувати, то треба щось з цим робити тут. Що?
Джерело: Зоя Казанжи