Меламед в своєму коментарі до результатів роботи міркує про те, що співпраця між людьми з еволюційної точки зору взагалі не має сенсу для окремої особини. Адже починаючи працювати з кимось, ви ризикуєте залишитися без частини вкладених зусиль, і потенційно вас можуть взагалі позбавити результатів праці. Наш далекий пращур допоміг сородичу дістати смачний плід, а той зірвав його і з'їв сам. Але з іншого боку, виду або племені в цілому така кооперація безумовно корисна, це сприяє виживанню. Навіть якщо в цей час період посухи і голоду, то зможе вижити хоча б один з двох. Звичайно, це абстрактний приклад, але він показує загальну закономірність.
Взаємодопомога в стабільному, довготривалому колективі таким чином зрозуміла, але що ж змушує людей допомагати один одному спонтанно, абсолютно не знайомим? Може бути просто усвідомлення того, що всі ми належимо до однієй спільноті - люди, і входимо в більш дрібні підгрупи - жінки, чоловіки, жителі одного міста, туристи з однієї країни і т.д.
Для поглибленого розуміння механізмів допомоги, Меламед спланував експеримент з іграми на гроші, добровольці знайшлися через сайт Amazon Mechanical Turk (MTurk). На цій платформі вчені, та й будь-які інші замовники, можуть купити участь великої кількості людей в будь-якому проекті, де потрібна взаємодія людського інтелекту в тій чи іншій формі.
Добровольці, що погодилися брати участь, просто грали в онлайн-гру з метою набрати якомога більшу кількість очок. На початку кожному давалося 1000 балів, а в кінці вони могли забрати підсумкову суму по відмінній цінй в один долар за бал. За правилами, за стіл сідало кілька учасників, а в ході раунду якщо гравець віддавав сусідові 1 долар, то тому автоматично додавався ще один. Таким чином, якщо всі стануть грати допомагаючи один одному - то всі будуть у великому виграші. З іншого боку, якщо хтось буде скупитися і не віддавати своє, то він може отримати ще більше - не витрачаючи нічого і отримуючи від більш безкорисливих партнерів.
У кожній із серій ігор з шістнадцяти раундів брало участь близько двадцяти п'яти учасників, Було кілька варіантів з різними сценаріями, а всього в дослідженні взяли участь майже тисяча осіб.
В одному сценарії генерувалися кожен раз випадкові комбінації партнерів. В іншому - один раз випадково обране поєднання залишалося незмінним протягом усіх раундів. Це була імітація реального життя, коли людина довгий час працює у відносно стабільному колективі.
Алгоритм взаємодії з партнерами теж відрізнявся. У когось були постійні "зв'язки" з одними й тими ж гравцями, інші могли скасовувати співпрацю з кимось і пробувати грати з іншим партнером.
Ще один сценарій передбачав наявність у гравців репутації на основі їх попередньої готовності ділитися грошима з оточуючими. Ідея полягала в тому, щоб перевірити, чи будуть давати гроші тим, чия репутація показує, що самі вони роблять це неохоче. Попередні дослідження показували, що такий імідж впливав на поведінку колег, однак соціологи з подивом виявили, що в цей раз в їхньому експерименті гравці ділилися грошима, "співпрацювали", незважаючи на репутацію партнера.