На невеликій вулиці Ломбар, що в I і IV округах Парижу, знаходяться відразу три головних джаз-клуби французької столиці - Le Baiser Salé, Le Duc des Lombards і Sunset/Sunside.
В Європу американський джаз перебрався в роки Першої світової - з американськими солдатами. Новомодний стиль разом зі свінгом і регтаймом сильно полюбився столицям Старого Світу, але особливо добре був прийнятий в яскравому і космополітичному Парижі. Після закінчення війни до французької столиці потягнулися чорношкірі музиканти з Америки - не в останню чергу тому, що расові забобони в Парижі практично були відсутні, особливо в порівнянні з Нью-Йорком. Джаз швидко захопив клуби міста, а також уми і серця парижан і - ширше - європейців. До середини тридцятих тут з'явилися місцеві суперзірки - наприклад, творець джипсі-джазу Джанго Рейнхард і скрипаль Стефан Граппеллі.
Пол Маккартні, Джеф Бек, Томмі Айоммі і багато інших знаменитих музикантів другої половини XX століття визнавали, що саме Рейнхард глибоко вплинув на них, а його музика стала одним із звукових символів 1930-х.
У роки Другої світової війни музика в Парижі не затихала - навпаки, джаз був зв'язком окупованого Парижа з зовнішнім світом, а після 1945-го жоден гастрольний тур титанів стилю не проходив без дати в цьому місті.
Не дивно, що джаз звучить тут і сьогодні - будь то згаданий вище золотий трикутник вулиці Ломбар (Rue des Lombards), галявини парків під час Paris Jazz Festival в червні-липні або маленькі підвальні заклади, де збираються пограти і послухати музику за бутербродом і келихом вина професіонали та аматори.
Після війни Париж став європейської меккою для джазменів зі Штатів: вони отримували тут чудовий прийом і дивувалися відсутності побутового расизму, з яким часто стикалися на батьківщині. Це добре описує у своїй автобіографії обожнювавший Париж Майлс Девіс, про це розповідає і фільм «Близько опівночі», в якому єдину оскароносну роль зіграв саксофоніст Декстер Гордон.