Що таке майбутнє і як воно співвідноситься з минулим в різних культурах – ось гадське питання, яким я переймаюсь.
Говорячи про любе нам всім козацтво, майже непомітною лишається одна деталь.
Річ в тім що козацтво, як явище політичне і культурне, для своїх сучасників, було глибоко футуристичне.
Всі їхні цілі і устремління були спрямовані на майбутнє, спрямовані на утвердження нових соціальних, економічних, політичних і культурних форм, яких не було до козацтва.
Звичайно, коли ми знайомимось з тогочасними документами, то бачимо, що козацтво, вимагаючи для себе, якихось ексклюзивних прав і вольностей, весь час посилається на якісь свої «старожитні права», кимось і колись їм дарованими.
Але це не повинно вводити нас в оману. Як не вводило це в оману їхній сучасників – нащадків руських княжих родів - Адама Киселя і того ж Ярему Вишневецького - зокрема.
Їхні сучасники, чітко усвідомлювали, що публіка, яка іменує себе козацтвом, намагається утвердити нові (яких не було раніше) - соціальні, економічні, політичні і культурні норми.
Це для нас сьогоднішніх – козацтво є нашим сакральним минулим. А для людей 16 –першої половини 17 століття, козацтво було явищем абсолютно футуристичним.
Вся діяльність козацького організму, була спрямована на заперечення і переінакшення всього, що було звичним і дорогим для тогочасних людей.
Козацтво дивилось в майбутнє, а не в минуле. І «дивилось» в майбутнє так активно, що порвало на шмаття, фактино найбільшу і найпотужнішу державу того часу - Річ Посполиту. А «бідненьких» татар, фактично піддало геноциду і загнало в Крим.
Нагадаю, що татарські кочовища (зона їхніх економічних інтересів) у 14-15 століттях, доходили трохи не Білої Церкви. І за якісь 100 -150 років, козацтво – частково вирізавши, а частково асимілювавши – притисло татар до чорноморських берегів.
Людина істота зловредна і допитлива. І завжди вимагає пояснень.
І мені сьогоднішньому, дивлячись у ХІХ століття, дивно, чому поляки борючись за побудову польської держави шукали ідеалів і опертя в минулому. Чому все оце милування архаїкою у вигляді козацтва (в літературі, образотворчому мистецтві, музиці) було головним проявом боротьби за польську державу.
З одного боку, відповідь прозаїчна – бо вони не будували майбутнє, а займались відродженням того, шо давно вмерло.
Це й же невиправний гріх несе на собі і український національний дискурс.
Але треба дивитись на питання дещо ширше. Потрібно запитувати – Чому люди, коли займаються реалізацією, абсолютно нових проектів, в більшості випадків, шукають опертя в минулому, а не в майбутньому. Врешті-решт, це не ефективно з погляду формування і реалізації проекту.
Але факт, залишається фактом.
Все ХІХ століття, боротьба поляків за польську державу була обернена в минуле, а українофільство було найпотужнішим елементом польської культури того часу.
І сьогодні я пропоную до перегляду полотна польського художника Вацлава Павлішека (1866 – 1905) ... і знову на козацьку тематику.
Вацлав Павлишак. Козаки
Вацлав Павлишак. Козацький подарунок
Вацлав Павлишак. Повернення з нареченою
Вацлав Павлишак. Здобуття бунчука
Якщо Вас зацікавила стаття, Ви можете переглянути інші матеріали
- Historical canvases. Identification. / Історичні полотна. Ідентифікація. #3
- Historical canvases. Identification. / Історичні полотна. Ідентифікація. #2
- Historical canvases. Identification. / Історичні полотна. Ідентифікація.