Гомонить собі тихо ліс.
Що йому до нашої спеки.
Вітер пахощі літа розніс,
Мов парфуми натхнення й безпеки.
Їду повз у жовтій шкарбанці.
Поспішаю, як всі тут, пліч-о-пліч.
Ліс всміхнувся мені, немов бранці.
Знає, мудрий, що він моя поміч.
По завершенні справ мчу додому.
І спиняюсь, щоб дуб обійняти.
Він у шерхість кори вбере втому.
Справжнє диво, якщо помічати :)
Публікую для вас власні вірші та фото.
Бажаю вам сонця на душі за будь-якої життєвої погоди!
