В тумані місто… Вже дерева голі...
Блукає пізня Осінь, як примара...
Така вже, мабуть, їй судилась доля,
Що з листопадом облетіли чари!
Зриває вітер грона горобині,
Кидає їх униз, на тьмяне листя...
І, мов би кимось скривджена дитина,
Дратує Осінь рід людський навмисно...
Похмуре небо, надто непривітне,
На землю давить з ранку і до ночі...
Та чи затьмарить в серці моїм світло,
Коли душа пісні співати хоче?!
Сміється донька: "Любиш ти рожеве! -
Малюєшь все по-іншому довкола!"
Мені ж здається: може, це суттєво,
Що до життя душа не охолола?!
Гарного вам настрою! Будьте здорові та щасливі!
З теплотою душі, 
Світлини власні