DOUBLE BIND – “подвійний посил”, положення, в якому за будь-який особистий вибір ти будеш почувати провину: зробиш — винуватий, не зробиш — теж винуватий. Обмеження ці виставляються вихованням, авторитетами чи будь-яким іншим зовнішнім впливом, або ж самим собою.
Double bind мені нагадує анекдот. Приходить богатир на роздоріжжя і читає на камені: “Направо підеш — п***и получиш, Наліво підеш — п***и получиш, Прямо підеш — п***и получиш”. Богатир стоїть і зважує свої варіанти, і тут десь зверху роздається голос: “Ти там давай скоріше думай, а то прямо зараз п***и получиш”. Якщо відчував себе в положенні богатиря — читай далі.
Наприклад!
“Потрібно багато вчитись, щоб чогось досягти”, каже тобі мама, і це перша частина обмеження.
“Нащо тобі ті книжки, що вони тобі дають, ти вже і так вумний, буде горє от ума”, знову каже мама, і це друга частина обмеження. В такій ситуації неможливо догодити мамі, бо вона суперечить сама собі.
Якщо спробувати слухати маму в цьому випадку, то ти так і будеш все життя старатись вчитись, але не на межі своїх можливостей, і в результаті — вічно не дотягувати до власних цілей чи хоча б задоволення собою. Вічно будеш нещасливим, бо мама заклала таку програму, в якій освіта і самоосвіта — єдині шляхи самореалізації; але водночас, інтелект і обізнаність майже прирівнюються до безумства. Більше того, мамине поняття “досягнення” скоріше всього відрізняється від твого.
Якщо не вириватись із double bind ситуацій, ти завжди перед вибором, якого вони стосуються, будеш відчувати безсилля, провину, апатію. Як виходити із double bind’ів, я напишу нижче, після іншого прикладу.
Одна половина обмеження може задаватись прямим текстом, вербально, а інша — загальним виразом несхвалення, без слів: жестом осуду, розчарованості чи суму.
Наприклад!
“Сидиш постійно за своїй компуктером, нічого не вмієш робити руками” — каже тато.
Але якщо ти починаєш господарювати в домі і “робити руками”, то тато у відповідь не хвалить і не підтримує, а починає дражнитись і принижувати: “О, то тепер ти хузяїн великий, да?” чи “Ну і на що воно годиться?..”, або просто кривити губи, потискати плечима і драматично спльовувати.
Це не значить, що умовні “тато” і “мама” з прикладів свідомо хочуть нашкодити своїми обмеженнями. Можливо, вони самі були затиснуті аналогічним вихованням. Можливо, це їхній єдиний спосіб підтримати свій авторитет.
Як мені діяти у подібних до вищеописаних ситуацій?
Повноцінний double bind має конкретну структуру.
1. Явно, якщо виконаєш певну дію, то будеш покараний.
2. Явно чи неявно, якщо не виконаєш ту дію, також будеш покараний.
3. Якщо виявиш і вкажеш на суперечливість, то будеш покараний.
4. Ти не можеш вийти із ситуації.
Описати кожен пункт. Якщо одного з пунктів бракує, той пункт вказує на можливий вихід. Переосмислити поняття покарання: можливо те, що я вважав покаранням — насправді є цілком терпиме і я готовий не відчувати провини за відповідну дію. Опиратись на внутрішні пріоритети і вподобання: я або роблю, бо так хочу, і мені це подобається, або не роблю з тих же причин. Грубо і однозначно окреслити свою позицію. Я несу відповідальність за свої дії та їх наслідки.
Якщо переосмислення не допомогло, і я все ще не можу миритись із покаранням чи провиною за дію чи бездіяльність, тобто досі не можу схилитись до одного з протилежних варіантів вибору, бо це викликає сильний спротив, то я аналізую пункт 3.
Якщо обмеження ставляться конкретною особою, я збираю сміливість і вичерпно описую, що її поведінка, яку я бачу як суперечливу, викликає в мене внутрішній конфлікт і неприємні почуття. На цьому етапі мене можуть почути і зрозуміти, дозволити мені діяти на власний розсуд і перестануть ставити суперечливі вимоги. Якщо цього не станеться і почую щось типу “ти це все видумав”, “в тебе все неправильно”, “ти думаєш тільки про себе”, значить домовитись не вийшло, компроміс не світить, і я переходжу до п. 4.
Такий же підхід був би, якби я аналізував внутрішні обмеження: описати перед собою варіанти, те, як вони одне одному суперечать, і те, як обидва ведуть до невдоволення.
Отже, пункт 4: чи можу я покинути ситуацію? Чи можу я перестати спілкуватись із конкретною особою? Чи можу вийти зі сфери впливу суперечливого законодавства чи суперечливої традиції? Залежить від умов! Якщо можу — це лишається єдиним варіантом.
Чи можу я вийти з double bind положення, в яке сам себе поставив? Процедура все та же, від початку до кінця: розпізнати і описати дві сторони суперечливості, переосмислити їх, розглянути можливість без мук совісті зупинитись на одній зі сторін (або на компромісному рішенні). Від себе, кажуть, не втечеш, тому варто мислити поза межами ситуації, якщо нічого з щойно описаного не спрацювало.
Усвідомити, що це не зі мною щось не так, а з ситуацією. Описати ситуацію тим, кому довіряєш, почути їх оцінку. Припинити грати роль жертви. Звернутись за допомогою професіонала.
Частини посилу можуть виходити з різних джерел: суспільні інститути(політика, релігія), ЗМІ, відкриті джерела, друзі, власні принципи. Коли вони зливаються в окремої людини в десятки double bind’ів, людина виявляється нездатною робити будь-що собі в задоволення. І тоді нею легко маніпулювати. Легко переконати її, що “це нормально”, “це у всіх так”, і підсунути їй фальшиву мету, заставити діяти у власних інтересах.