Як буйно цвітуть напередодні Великодня дикі дерева! Куди не кинь оком - скрізь панує буйство білого кольору. Це цвіте дика алича, що насіялась сама по собі скрізь, де її не чіпає людина. У нас таких місцин по околицях є багато. Це і гребля, що веде до центру містечка. Це закинуті зарослі навколо такої ж майже закинутої промзони, що займає велику площу. Але тут не тільки чагарниками нема кому зайнятися, - тут і будівлі скоро просто впадуть від руйнування роками... і війни не треба. 😰 На жаль.
Та все ж буйство цвітіння навколо проганяє тугу. Настільки вибухово все це виглядає, ще й під нестримні співи птахів, та під яскраве тепле проміння сонечка. Шкода, що світлини не можуть передати їх спів. А також - бзижчання численних бджіл та джмелів у цих квітках. І ще - неймовірно приємний аромат цього цвіту. Це просто треба побачити наяву!
Ще одна прикмета передвеликодніх днів - посаджена картопля на городі. 😁 Щороку наші містяни, в кого є земля під городину, наче змагаються у вправності посадити цей звичний овоч саме ДО великодня. Незважаючи навіть на те, що часом морози після цих свят можуть знищити сходи, і тоді урожаю не бачити. Ось як виглядає город, де скоро зійде посаджена напередодні картопля:
Порадував і центр містечка. Тут прикрасили подвір'я моєї рідної школи. Величезні писанки із зайчиками нагадують всім про наближення великого свята. І дерево, прикрашене рукотворними фігурками, наче новорічна ялинка. Приємно бачити, як змінилася моя школа і зовні, і ментально. Одна біда - ніяк не можемо поки що перемогти росію. Щоб по всій Україні був спокій і передвеликодні приготування без обмежень могли би робити по всій нашій рідній землі... Адже трудолюбивий український народ настільки багатий збереженими традиціями, що у кожному куточку має що показати і розказати. І зробити, на благо завтрашнього дня. Та для наступних поколінь.
